1. Загадковий кулон

Я сиділа в бібліотеці, поглинута пошуками матеріалу для своєї дипломної роботи. Тема була складною — міфи та легенди різних народів. Звичайно, можна було скористатися Google і не паритися, але це ж була моя остання робота перед закінченням престижного вишу, і я хотіла зробити щось справді вартісне — гідне уваги та високої оцінки від улюблених викладачів.

Пам’ятаю, як п’ять років тому я, Хрестова Олена, сімнадцятирічна наївна першокурсниця, вступала до найкращого в нашому місті інституту на факультет культурології. Як мріяла, що стану найкращою студенткою курсу, старанно вчитимусь і заслужу повагу викладачів. Але, на жаль, не сталося, як гадалося. Повагу шановних професорів можна було заслужити лише грошима, яких у мене, сироти з дитячого будинку, ніколи не було. Те, що я змогла вступити на бюджет у такий дорогий і популярний заклад, було заслугою пільг та директорки дитбудинку, яка мала зв’язки.

Батьки мої загинули, коли мені було всього п’ять років. Дивні обставини, археологічні розкопки в Індії… Вони були завзятими дослідниками, горіли своєю справою, завжди першими вирушали в найдивніші, найвіддаленіші та найнебезпечніші місця. І з одного такого місця вони вже не повернулися.

Рік після їхньої смерті я жила з бабусею Агатою. Дивне ім’я, чи не так? Немов не з цього світу. (Ох, якби ж я тоді знала, наскільки була права…) Я любила своє життя з бабусею — вона піклувалася про мене, розповідала безліч історій про інший світ — Ельрадію. Я запам’ятала цю назву назавжди, бо чула її з бабусиних уст сотні, а може, й тисячі разів. Як же я дивувалася, як можна вигадати стільки історій про один світ і ще й пов’язати їх між собою!

Та моє щастя тривало недовго. Бабуся померла за рік, залишивши мені перед смертю стару каблучку з дивним каменем — насичено-червоного кольору, немов краплина крові застигла під склом. Вона виглядала, ніби витвір геніального ювеліра, який додав до неї рожеве золото й фантазію, створивши справжній шедевр. Передаючи мені каблучку, бабуся ледь чутно прошепотіла:

— Ельрадія… кулон… каблучка знайде…

Я стискала її холодну, вже майже неживу руку й повторювала ці слова, як молитву, щоб не забути. Тоді вони здавалися мені безглуздими, лише маренням перед смертю.

Так я опинилася в дитбудинку. Життя відтоді стало важким і сповненим випробувань. Але я стійко їх долала, вперто йшла до своїх цілей… Як мама і тато… Саме в пам’ять про них я обрала цю кляту культурологію.

І ось тепер, згорбившись, я сиджу над книгою «Легенди древніх племен» — одним із рідкісних примірників, яких у світі залишилося лише кілька десятків. Я випадково дізналася, що в цій бібліотеці зберігаються унікальні книги, яких не знайдеш в інтернеті. Коли вперше побачила напівзруйновану будівлю з сірого каменю, порослого мохом, подумала, що дарма прийшла. Але, щойно відчинивши двері, натрапила на стареньку бібліотекарку. Вона була здивована гостією — мабуть, я перша відвідувачка за кілька років.

І ось я вже годинами глибоко занурена в пошуки. Очі ковзають сторінками, а голова вперто не хоче засвоювати інформацію про народ еарон із загадкової Ельрадії.

Стоп.

Ельрадія?

То вона існує?

Я переглянула вступ до глави. Погляд затримався на малюнку. Кулон.

Витончений, унікальний… Його створили спеціально для принцеси Ельрадії — Агатарії. Але не сам кулон. Разом із ним виготовили каблучку, якою король зробив їй пропозицію.

Я вдивлялася в старе, вицвіле зображення й не могла повірити своїм очам. Крапля крові, застигла в склі… Така ж, як на моїй каблучці.

Я провела пальцями по витончених золотих завитках прикраси в книзі й відчула… холодний метал. Різкий біль — з пальця скотилася крапля крові.

Я скрикнула, а коли знову глянула на сторінку — кулон уже був не в книзі.

Він лежав у мене в руці.

Свідомість потьмарилася, світ поплив…

…І я впала на підлогу старої бібліотеки.