Глава 12

Давид

Сашка і Валю я не бачив з випуску у виші. Наші шляхи розлетілись багато років тому, Сашко переїхав за кордон і будував свою кар'єру там. Валентин жив в якомусь обласному центрі.  Я не скажу, що в період студентського життя ми були великими друзями. Скоріше приятелями. Тож вртату такої компанії я пережив легко. 

З соц.мереж знав, що кілька років тому Олександр повернувся з Європи і намагався побудувати якийсь бізнес вдома. 

Але дзвінок від хлопців я сприйняв прихильно - вони заїхали в наше місто, і цілком логічно між справами прагнули відновити старі зв'язки. 

Я навіть підозрював, чому їх вибір гостин впав саме на мене - перше правило успішних людей: тусуватись треба з успішнішими. Тоді ти тянешся до їх рівня. 

Я б міг легко відмовитись від їх компанії. Але з'явилася думка, що гру Амелії необхідно протестувати. Щоб в майбутньому не було осічок. Знову ж таки - не скажу, що перед моїми важливими партнерами прямо так необхідна достовірна гра. Але і осоромитись перед серйозними людьми не хотілось. 

Тож запросив приятелів до себе за місто. 

Відчуття при цьому було якесь таке, не дуже приємне. Ніби пускаю людей з брудними черевиками в чисту квартиру. Сам не розумію чому, але той будинок я вже почав сприймати як щось своє, таємне і прекрасне. Напевно справа в тім, що Амелія дуже легко вносила в цеглу і дерево відчуття затишку. Її присутність наповнювала будинок теплом, викликала бажання повертатись туди. 

З'явилася навіть така собі думка, що якби я колись одружився, що звісно дуже малоймовірно, то жили б ми саме там. Серед чистого, наповненого ароматами хвої повітря, і тиші, розбавленої тільки співом солов'їв зранку. 

До котеджу я приїжджаю одночасно з гостями. Це мене трішки навіть роздратувало. Планував подивитись, як Амелька виконує обов'язки господині дому. І трішки пофліртувати з рудим прокляттям. Але тепер все це доведеться робити на очах у чужих людей. 

Карамелька приготувалась на славу. Ніби офіційний прийом готувала, а не посиденьки з однокурсниками. Ну але з іншого боку - може воно  і на краще. Нехай гості відразу бачать нашу статусність. І пафосність. 

Хлопці приїхали авжеж не самі. З джипа вилізло троє дівчат - всі не зовсім тверезі. 

- Дава! Непогано влаштувався! - гучніше ніж вимагають правила гарного тону вигукнув Сашко. І поліз зі мною обніматись. - Дівчата! Знайомтесь - це Дава! А це Оля, Маринка і Наташа. Можеш обрати собі будь-яку, - він поплескав мене по плечі і підморгнув. 

Відчуття, що запрошувати їх в будинок було помилкою, тільки зростало. 

- У мене є дівчина, - відповів я. Але моя відповідь потонула у вигуку котроїсь з дівок:

- Вау, оце хата! А тут є джакузі? 

- І джакузі, і шампусик! - замість мене відповів Валік. - Дівчата, ходімо! 

- Нам більше буде, - захихотів Сашко, який все ж почув мої слова і тримався більш стримано, ніж його розгнузданий друг. 

Амелія вийшла на терасу зустрічати нас. І хлопці почали закидати її компліментами. Я поквапився до дівчини. Мене аж бісило, що їх увага перемкнулась на Карамельку. Поквапився покласти руку їй на талію. Та вона нетерпляче скинула її.

- Тільки ділові стосунки, Дава, - прошипіла мені на вухо.

- Я на публіку стараюсь, - удав, що цілую її скроню.

- Їм і так не до тебе, тож залиш свою акторську гру для кіноакадемії, - вона посміхнулась гостям. - До столу? 

Компанія була гучною, і важко втесувалась в заданий тон вечора. Але через пару келихів перші емоції вгамувались. А кути начебто згладились. Сашко підсів до мене і, не зважаючи на дівчат, почав розповідати про свій бізнес. Виявилось, що вони з Валею інвестували в сауну і ресторан. Але тепер бізнес був в стадії масштабування, і хлопці, як я і побоювався, шукали інвесторів, бо самі не витягували укрупнення. 

- Все це можна було б обговорити і в офісі, - відповів я. Починала боліти голова. Я позиркував на Амелію, яка явно почувала себе не на своєму місці поруч з дівчатами. Ті пили, сміялись, і відкрито фліртували з Валентином. 

- Можна, але до тебе не так просто потрапити на прийом, а ми ж наче не чужі люди, - заявив Сашко. - Ну, але якщо немає бажання зараз говорити - це таке. Давай краще вип'ємо! А про справи і завтра можна.

- Вип'ємо, - погодився я. 

- А де музика? - подала голос одна з дівчат. - Ми так нудно сидимо! 

- І джакузі, - додала інша. 

- А ви купальники брали? - засміявся Валя.

- А нам не треба! - хором відповіли дівчата. 

- Я не готувала нічого такого, - відповіла Амелія на мій погляд. І я її розумів. 

- Ми самі займемось цим, - запевнив мене Сашко. - Покажеш, де у тебе і що тут? Уважимо дівчаток.

- Ходімо, - я кивнув. Ми вийшли з їдальні, і обійшли будинок. Там поруч з сауною, до якої мався окремий вхід стояла і велетенська ванна з усіма необхідними засобами. Я ввімкнув світло над цією частиною будинку. Гомін, тераса і прикрашена ліхтариками територія зникла з моєї видимості.

- Твоя дівчина якась напружена, - почав розмову Сашко. - Не подобаються гості? 

- Все гаразд, - я зітхнув. - У неї мати після операції в лікарні, тож настрою може і не бути.

- Та і взагалі ви якось нудно живете…

- Старіємо, - відповів я. - Але якщо не подобається  у нас - в місті повно нічних клубів, де буде веселіше.

- Та ні, старий, все гаразд!. Зараз дівчат запустимо в воду, вип'ємо ще, музику включимо, у мене є дещо з собою, щоб розслабитись.

- Не в моєму домі! - різко відреагував я. - Джакузі тут. Я повернусь до будинку, покличу всіх. 

Знаходитись поруч з приятелем було неприємно. Треба було придумати як їх спекатись якнайшвидше. Добре, що Кіра не тут і не баче всього цього. Вистачить того. що моє дитинство минуло в такому ж угарі. Батько не надто приховував свої нахили. Можливо саме через це створення сім'ї викликає у мене стійке неприйняття - я дуже боюсь стати таким самим лайном, як він.