Глава 11

Давид

Спати у вітальні було не дуже зручно. Широкий шкіряний диван рипів від кожного руху і неприємно лип до щоки. 

А коли я вже почав дрімати, Амелія закашлялась і розбудила мене. Я навіть трохи злякався і хотів вибивати двері в її кімнату. На щастя, пригадав, що в шафці у ванній є комплект ключів від всіх кімнат у квартирі. Проте ключі не знадобились - коли Карамелька вибігла на кухню, я спокійно зайшов в спальню і сховався на балконі, а коли вона заснула, ліг поруч. Я не зобов'язаний принаймні позбавляти себе зручного ліжка, якщо вже мене позбавили доступу до тіла.

І от половина безсонної ночі скінчилась тим, що ми проспали ранок. Я з неприємним відчуттям тривоги глянув на телефон - купа пропущених з офісу. Мільйонерське життя воно таке - ні хвилини на розслабоні. Завжди треба бути на зв'язку. Постійно виникають якісь проблеми, які без тебе ніхто не вирішить. А інакше як ти свої мільйони заробиш? 

Прокляття у вигляді Амелії знову зіграло зі мною поганий жарт. 

Тож поки їй було цікаво бавитись в хованки з сестрою, я чекати не міг. Почав передзвонювати на дзвінки в порядку їх важливості. 

Щось треба було вирішити негайно. Щось - терпіло до мого приїзду в офіс. 

Від грайливого настрою не залишилось і сліду. Поки робив каву - все говорив. Амелія схоже була цьому лишень рада. 

- За вами приїде автомобіль,  - нарешті перемкнув увагу на дівчат я. - Можете використовувати його за власними потребами. Заїхати в лікарню, в супермаркет. І, звісно, займіться вже нарешті будинком. До приїзду гостей часу все менше.

- Ти глянь, як ти розкомандувався, - з обуренням відповідає дівчина. 

Користуюсь тим, що її сестра пішла вмиватися. Даю волю рукам. А саме ставлю їх обабіч стола від Амелії. Вона напружується як струна. Я ж кайфую від того, що дівчина не може втекти. 

- Ділові стосунки, Карамелько, - шепочу їй на вухо. - Це коли я командую, а ви виконуєте! 

- Дава! Ти поводишся як…

- Начальник? 

- Козел! - вона кладе мені на груди руки в марній спробі відштовхнути. П'янить своїм фіалково-цукерковим ароматом. Але я тримаю себе в руках. Жодного зайвого руху. 

- Не треба мене ображати, - продовжую обертати голос в оксамит, але не приховую, що насправді це сталь. - Ти мене кілька разів продинамила. Я все зрозумів. Тож - ніжки в руки і тягни свою красиву дупцю працювати. 

Відходжу від дівчини. У самого в грудях пожежа. Хочу до неї ближче. Знову полонити в кільце своїх рук. Але не збираюсь йти на повідку своїх бажань. Годі! Безсонна ніч дала мені можливість глянути на свою поведінку під новим кутом. Якого біса я маю бігати за дівчиськом? Вона постійно мене відштовхує. Побачимо, скільки витримає, вона коли я почну грати не за її правилами. 

- Тільки працювати? - уточнює Амелія. Помічаю, що у неї тремтять злегка руки. 

- Тільки працювати, - киваю. - Я приїду ввечері, і проконтролюю роботу. Картка на витрати у тебе є. 

Йду геть. У мене купа роботи. І треба зайняти нею голову. А не перевіряти в нетерплячці телефон - а раптом Амелія вирішить зателефонувати. Час до вечора  - ціла безодня. Так довго він ще не тягнувся. 

Карамелька авжеж не телефонувала. І  я теж не збирався цього робити. Здається, я майже тиждень намагаюсь бути сама адекватність. Піклуюсь про неї і дбаю. Виконую всілякі забаганки. А отримую лише одне - “Давид-Набрид”. Я не відмовився від плану вчергове звабити дівчину. Але і набридати активними діями поки не буду. Візьму паузу. Проявлю гордість. Побачимо, що з того вийде. 

Коли приїхав до заміського будинку збирався теж бути абсолютно незворушним. 

Амелія і Кіра розвішували в саду ліхтарики. Точніше цим займалась Карамелька, а Кіра лише командувала. 

- Тепер туди протягни і звідти на от ту яблуню! - махаал вона ручкою. 

- Як цікаво, - я обдивився пророблену роботу. 

- Ми майже закінчуємо, - відповіла Амелія.

- Ви продовжуйте,  - я усміхнувся. Вона була в коротких шортиках і старій футболці. Стояла на драбині, і вид мені знизу відкривався просто пречудовий. Так, що я на якісь секунди забув і про витримку і про обіцянки дані собі зранку. - А від чого ліхтарики працюють?

- Сонячні батареї! - гордо відповіла Кіра. - Спеціально такі обрали, щоб не тягатись з переносками. 

На вулиці вечоріло і ліхтарики починали світитись, тож садок перетворювався на справжню казкову місцину. Здавалось би така проста деталь, а скільки магії у ній. Ніби на якійсь галявині фей опинився. 

Мені подобалось це відчуття - наче в дитинство повернувся. 

Поки роздивлявся все навколо, не помітив як Амелія переставила свою драбину нерівно. Та небезпечно захиталась, коли дівчина почала на неї лізти. Золотоволоска зойкнула. 

Перехопив я її вчасно. Сама драбину впала, добряче гепнувши мене по ногах. Амельці теж дісталось, але що таке гематома на гомілці порівняно з тим, що вона могла впасти з висоти і забитись значно серйозніше. 

Притис налякану дівчину до себе. Я і сам злякався. Адреналін стрибнув венами. Сильніше навіть ніж вчора під час ДТП. 

- Ти як? - обережно поставив Амелію на доріжку.

- Нормально. Нога болить…

- Давай віднесу тебе в будинок.

- Я сама здатна дійти.

- Я маю оглянути травму! Це мій обов'язок! - пафосно заявив я. І взяв її на руки. Амелія спробувала вирватись, і зрештою ми ледве не впали обоє. Після цього вона принишкла. Навіть говорити перестала. Притиснулась щокою до моїх грудей. 

Кіра бігла вперед. Ввмікнула світло на терасі. 

- Клади сюди! - гукнула вона, вказуючи на диванчик. 

- Припиніть поводитись так, наче я щось зламала! - дратувалась Амелька. - Там просто синяк.

- Зараз перевіримо, - суворо відповів я. І скористався можливістю поглядити шовковисту шкіру її ноги. Авжеж там було лиш невелике почервоніння. На відміну від мене - я навіть шкульгати почав, поки піднімався на терасу.