Глава 10

Давид

На вулиці збирається теплий вечір. Вмикаються м'яко ліхтарі. Я іду поруч з Амелькою і в грудях бродять найм суперечливіші почуття. З одного боку я злий на неї. Вона мене роздратувала своїми страхами. Що там такого то сталось? Ну розбила трохи автівку - фігня. Це був не мій улюблений жеребець, все інше - дрібниці. Завтра поремонтують, і буде як новенька. Тож немає сенсу паритись за це. 

З іншого боку - я бачу як вона злякалась. І десь там шкребуть коти привини. Бо ж я відволікся, не втримав ситуацію під контролем. Але зізнаватись в тому, що я бовдер я не збираюсь. Тому зиркаю на Амелію, яка йде з таким нещасним виглядом, і це теж змушує мене сердитись - замість того щоб продовжити прикрашати будинок і працювати на мій новий контракт ми повинні йти ночувати в мою міську квартиру. А завтра ще підозрюю мені доведеться вмовляти Амелію сісти  в машину щоб їхати за місто. Ніби я їй нянька! 

От прямо з цим роздратуванням я і пригадав чому її покинув першого разу. Бо ці патетичні вигуки про ледь не вбиту людину - ну не вбита ж вона! - не для моїх нервів. 

- А морозиво купиш? - смикає мене за руку Кіра, коли ми проходимо повз якийсь ларьок. Кіра з нас трьох єдина хто не пригнічений. Вона очевидно єдина, хто навіть не злякався ДТП. 

- Тобі яке? - питаю  в малої, гальмуючи біля виносного холодильника.

- З шоколадом і з джемом, - впевнено тицяє пальцем на найдорожче. 

- Дайте три, - кажу я продавцеві.

- Взагалі то Кіра не вечеряла! - встряє сувора Амелія. - І їсти солодке…

- Нічого страшного, - обриваю я ці нотації. - Я не думаю що цим можна зіпсувати апетит. Тримай! - простягаю і їй морозиво.

- Не хочу! - дівчина відвертається. 

- Ти візьмеш і з'їси його! - твердо заявляю я. 

- Дава! Я не хочу! - знову спрямовує на мене свою злість. 

- У тебе шоковий стан - тобі треба солодощі, - я теж впертий. Я тут головний. І вона вже має звикнути до того. що робити буде все як я кажу. Навіть якщо справа стосується банального морозива. 

- Та щоб тебе! - дівчина хапає ріжок і зло починає його розмотувати. 

Я усміхаюсь. Теж дістаю морозиво. Нарешті все по-моєму. 

З боку ми напевно виглядаємо безтурботно. Двоє дорослих і дитина, які неквапливо йдуть вулицею і їдять солодощі. Але я бачу як зло позиркує а мене дівчина.  Та і сам далекий від гарного настрою. 

Але мимоволі поглядаю на Амелію. Їсть вона до біса сексуально. Так що моє роздратування перетворюється в збудження. Хочеться опинитись певними частинами тіла на місці морозива. 

Не розумію, як така дівчина може викликати у мене стільки емоцій. Від бажання звернути її тонку шийку, до такого ж нестримного бажання зацілувати  і залюбити. Треба щось робити з цим другим бажанням. 

В квартиру піднімаємось так само мовчки. Я вже встиг по дорозі замовити доставку їжі, тож сьогодні готувати не доведеться.

- Вау! А ти непогано живеш! - Кіра діловито оглядає мої апартаменти. 

- Так. Настільки непогано, що у тебе буде й тут окрема кімната, - кажу, а сам хитро позиркую на Амелію. Вона ще не знає, що спалень в квартирі дві. І одну я зараз великодушно жертвую Кірі. А отже друга - моя, яку Амелія муситиме розділити зі мною. 

Поки дівчата йдуть в душ, привозять їжу. 

- Серверуйте стіл, - кажу я їм. Намагаюсь менше дивитись на Амельку, бо моє тіло видасть мої плани ще до того, як я підступно почну їх втілювати. А вся справа в її вигляді. 

Переодягнутись у мене можна було лише в мій же одяг. Тому я видав дівчині свої футболки. Кіра була ніби одягнена в довгу сукню. Смішна, але не більше.

А от Амелія в мой футболці і з мокрим волоссям, яке від того здавалось схожим на червоний шовк, була занадто сексапільною. Я то від щедрот своїх їй ще і шорти дав. Але це все мало рятувало ситуацію. Адже більша частина її струнких ніжок все одно була оголена. Вище пояса взагалі була чиста спокуса.  В широких прорізях рукавів можна було побачити частину грудей, ліфчик дівчина теж зняла, і від прохолоди квартири тканина напиналась в потрібному місці, демонструючи мені обриси її горошин. 

В душ я полетів, а не пішов. Воду зробив майже холодну. Треба було якось охолонути, і зменшити градус своїх бажань. 

Коли вийшов трішки заспокоєним в вітальню, дівчата сиділи за столом. Мене вони чекати не стали. Кіра наминала піцу. А Амелія розсіяно пила чай. Схоже все ще рефлексує з приводу аварії. 

Сідаю біля дівчат, і починаю мовчки їсти. В голові блукають думки - може напоїти Амельку? Та й по всьому? Це здається простим рішенням. Але  я його відкидаю. Я ж не настільки покидьок. Звабити її можу і іншими методами. 

Прямо зараз, поки вона в такому розгубленому стані це можна буде реалізувати якось легше. Тому більше намагаюсь її не дратувати. 

Поївши і завантаживши посуд в посудомийку, кличу Кіру за собою.

- Ходімо, покажу тобі твою кімнату. 

Мала радіє ліжку. Вона теж втомилась за день. Але до всього - в спальні є телевізор. Я показую як увімкнути мультики, і Кіра задоволено падає на ліжко. Прикриваю двері до неї. 

- Ну, тепер черга показати твою кімнату, - кажу своєму прокляттю. 

- Так. Дякую. Хоча я не думаю. що зможу сьогодні заснути, - вона тре руки одну до одної, наче їм холодно. 

- Ти все ще переймаєшся? - додаю  в голос співчуття. - Якщо хочеш, можу налити тобі бренді…

- НІ! Від однієї думки про алкоголь мене нудити починає…

- Тоді тобі просто треба лягти і відпочити, - підходжу до неї ближче. Ззаду. Кладу долоні їй на плечі. - Можу зробити масаж…

- Дава! Не треба мене мацати! - дівчина струшує плечима, намагаючись позбутись моїх рук. 

- Я ж не пристаю! - я сама невинність. Хоча увесь вже напружився немов перед кидком. Сам не розумію, що такого з'явилося в Амелії, що мене манить до її тіла, попри геть зіпсований характер відьмочки. Напевно справді приворожила мене чимось. Усміхаюсь цій думці. Долоні самі подорожують від плечей її руками вниз.