Глава 8

Дава

Мала руда бестія! Обійшлась мені в майже мільйон, так ще і дражниться! В мені все більше зріло бажання підкорити її. Раз і назавжди!  Я ж відчував, як вона тріпоче і здається від поцілунку. Але водночас знаходить в собі сили опиратись. 

Потер прокушену губу, відчуваючи присмак крові. Від душі показала зубки відьмочка. Тим цікавіше все стає. 

Повертаюсь до машини з посмішкою. Треба посилити натиск. 

Наступний ранок зустрічає мене новими викликами. 

Норвежці повідомляють, що прилітають з родинами. Я розумію, що в готелі їх садити не варіант. І доведеться проявити максимум чемності і запросити поважних гостей до себе додому. 

Усміхаюсь, хоча губа і трішки болить. Карамельці не пощастило - тепер їй доведеться жити зі мною, адже грати роль моєї дівчини на відстані у неї точно не вдасться. Це буде абсолютно неправдоподібно. 

Тож висилаю партнерам запрошення зупинитись в моєму заміському будинку. Він на вісім спалень, двоповерховий, світлий, стильний. Але прикол в тім, що я ним ніколи не користувався. Просто побачив, як здійснюють забудову в парковій зоні, не зовсім законно, але земля там коштувала просто захмарні суми. Мені здалось гарною інвестицією придбати собі маєток в сосновому лісі. Тож тепер мав чим порадувати дорогих гостей. Ну і Амелію заодно. 

Відразу телефоную їй. 

- Давид-набрид! - озивається в трубці дзвінкий голосок. - Що ти знову від мене хочеш? 

- Які плани на день? - життєрадісно питаю я.

- Провідати маму. Їй треба догляд  в лікарні. Я, звісно, домовилась про доглядальницю, але вважаю, що правильніше було б самій подбати про маму в післяопераційний період.

- І довго там пробудеш? 

- Як лікар дозволить.

- Набереш мене, як звільнишся.

- Дава! Що ти задумав? - відчуваю нотки нервозності в голосі бестії. І мене навіть це заводить. Раніше за собою такого не помічав. Амелія реально ходяче прокляття. Поки вона була зі мною, абсолютно мене не зацікавила. Але тепер, будучи недосяжною, крок за кроком перетворюється в справжню ману. Підозрюю стане легше, якщо я знову її отримаю. Проблема лише в тому, що я вже один раз її кинув - і от до чого це призвело. Хто знає, яка там буде карма за наступним разом? Краще не ризикувати.

Але не грати в цю гру я фізично не можу! От така біда. Мене роздирають суцільні протиріччя. Після розлучення батьків я не вірю в кохання. І сам не прагну закохуватись в когось. Мене цікавить лише тіло рудої відьмочки. Ну і можливість перетворити її в покірну кішечку. 

- Дава? Ти ще там, чи ти заснув? - мої роздуми, а точніше мрії про її оголене тіло на ліжку в спальні заміського будинку, дівчина грубо перериває своєю нетерплячкою.

- Нам треба подивитись будинок, - кажу я нарешті, зібравшись з думками. і пригадавши про роботу. 

- Який будинок? 

- Для гостей. Все, бувай. Чекатиму дзвінок.

Прикинувся дуже зайнятим, поки Амелія не придумала якоїсь дурної причини, щоб не їхати зі мною на оглядини. 

Займаюсь справами, але подумки я вже їду з нею за місто. Як же там тихо і романтично! Рука сама тягнеться замовити їжу і квіти в тепле кубельце. Але згадка про букет на своєму обличчі трішки тверезить. Зарано. Треба, щоб Карамелька трішки розслабилась.  

Після обіду Амелія, авжеж, не зателефонувала. Я, звісно, вже і не дивувався цьому. Вона б навіть якби була вільна, умисно б уникала спілкування зі мною. Нестерпна!

Але я дочекався сімнадцятої години вечора. І лише після того під'їхав до лікарні. В кав'ярні внизу традиційно вже для себе купив сендвічі і каву. Впевнений, моя руда бестія просиділа біля матері увесь день і навіть не подумала про їжу. 

Персонал лікарні за невелику суму залюбки провів мене до потрібної палати. І привітна медсестра покликала Карамельку.

- Давид!  - вона виглядала розгубленою. - Ти що тут робиш? 

- Як мама? - замість виправдань переходжу в атаку.  Амелія знову така мила, без косметики, з зібраним в косу волоссям, і в простій сукні в горошок. Здавалось би - переді мною нудна синя панчоха. Але у мене несподівано щось стискається  в грудях, коли я бачу дівчину. Вона мила, як мала дитина. 

- Зібралась поспати, - відповідає Амелія. - Сьогодні їй краще. Вона принаймні кілька раз посміхнулась. Але вже сповнена бажання вибратись з лікарні якнайскоріше…

- Радий чути. Ти увесь день тут пробула? 

- Авжеж. Де б мені ще бути? 

В цю мить вона уважно почала дивитись мені за спину, і я сам мимоволі обернувся. До нас наближався молодий чоловік в білому халаті. 

- Ярославе Дмитровичу! - Амелія аж підскочила, як від порівнявся з нами. Серце вкололо розпеченим гвіздком, коли я зрозумів, як моя куплена дівчина дивиться на цього молодого інтелігента. - Я хотіла з вами поговорити…

- Може завтра зранку? - лікар на своє щастя не став навіть сильно пригальмовувати поруч з нами.

- Давайте сьогодні, - втрутився я. - Не хочу щоб МОЯ дівчина нервувала цілу ніч через турботу про здоров'я матері.

Ось так. Позначив територію, і відразу відчув полегшення. Але черв'як сумнівів все одно поселився - а може Амелія  в лікарні сидить саме через цього вискочку.

Лікар зітхнув і зупинився. 

- Амеліє, ми вже з вами говорили. Рано давати прогнози. Зараз навіть відсутність погіршення - вже позитивний результат. Ми робимо кардіограму зранку і звечора, скоро зробимо МРТ - тоді і буде більше конкретики.

- Дякую, - дівчина зітхнула, і провела лікаря сумним поглядом. Що мене знову почало дратувати. 

- Якщо всі питання вирішені - поїхали! - доторкнувся до її руки. 

- Ти ж не відчепишся? - руда зітхнула і прибрала від мене свою долоню подалі. - Зараз, лише сумочку заберу. 

Я покірно чекаю її. А потім веду до автомобіля. Вручаю пакунок з їжею.

- Не варто було! - випускає голки своєї гордості мала.

- Варто. Мені треба, щоб ти мала сили на цей вечір, - умисно лукаво позиркую на неї.