Глава 3

Амелія

Я нічого не могла втямити. Звідки він знову взявся на мою голову і чого хоче? Що це за маячня? Зняти прокляття? Яке прокляття? В купі з усіма своїми проблемами ще не вистачало цього клоуна! Здуріти можна...

Я ніколи не вірила в паранормальне. Ворожки, чари, привороти не існували в моєму світі. Я вважала їх самонавіюванням і шарлатанством. Давид же здавався мені цілком адекватним чоловіком, але оці сьогоднішні закиди змушували мене сумніватися в правильності свого враження. Втім, на людях я розумілася зовсім погано, інакше не закохалася б у такого безсердечного егоїста. 

Та все ж... Спершу я прийняла це за жарт, але згодом здалося, ніби він сам вірить у те, що каже. Довелося його попросити на вихід, бо слухати ці нісенітниці в мене нема ні сил, ні часу. Я маю придумати, де взяти кошти на мамине лікування. 

— Добре, — несподівано погоджується він. — Я зараз піду. Але прошу тебе, подумай над моїми словами. Я справді дуже шкодую про скоєне. Зніми прокляття, будь ласка. Ти дала мені урок...

— А ще дам пораду: йди до психіатра, бо в тебе явно проблеми. Дах поїхав, — хмикнула я і вказала гостю рукою на двері. Давид коротко кивнув і попрямував на вихід, але саме в цю мить Кіра поверталася зі школи. Вони зустрілися буквально в проході.

— О, привіт. А ти хто? — одразу прощебетала сестра. Вона в нас дуже комунікабельна.

— Давид, а ти? — чоловік усміхнувся і простягнув дівчинці руку для привітання. Та потиснула її.

— Кіра. Я сестра Амелії, а ти хто їй?

— Я... друг Амелії, — лише мить подумавши, промовив чоловік. Ага, відколи це ми друзі? Хотіла спитати, але промовчала. 

— Це ти той козел, через якого вона плакала? — з дитячою безпосередністю спитала мала.

— Кіро! Йди додому, хутко, — озвалася я. Ще що надумала розповідати! 

— Схоже, що я, — зітхнув "козел".

— І що ти тоді тут робиш? — вона дивилася майже з викликом. Моя маленька захисниця.

— Прийшов просити пробачення, — промовив він, всміхаючись так чарівно, як тоді, коли я в нього закохалася. Тепер же все лише дратує мене. Він не вартий ні моїх нервів, ні мого часу.

— І як? Отримав букетом по пиці? — усміхнулася мала, кивнувши на його подряпини. Просто таки провидиця.

— Таке, — розмито відповів він, кинувши на мене лукавий погляд.

— А ти троянди приволік? — продовжувала допитуватися мала.

— Троянди.

— Ти що, дурень? — вигукнула Кіра. — Коли йдеш просити пробачення, ромашки треба нести. Тоді хоч подряпин не буде.

Давид ледь стримував себе, щоб не розсміятися. Я, якщо чесно, теж. Сестра бувала такою кумедною.

— Це дуже мудро. Я матиму на увазі, — максимально серйозно промовив він. — То ти Кіра? Красиве ім'я. Ваші батьки мають гарну уяву.

Спогади про батьків стерли усмішку з мого обличчя. Коротко кинувши, я більше не стала кликати Кіру (ясно, що вона прийде, якщо вже на порозі стоїть) і пройшла в кімнату. Сльози виступили з очей, але я не давала їм сили. Приховала глибоко в собі.

За кілька хвилин Кіра увійшла, тож я поспішила на кухню, щоб загріти їй обід.  

— То ви з Давидом знову будете разом?— зацікавлено щебетала вона, пильно вдивляючись у моє обличчя.

— Ще чого, — хмикнула я і насипала їй повну тарілку борщу. — Сметану будеш?

— Ти ж пробачила йому, чи не так? — продовжила допит сестра.

— Навіть не збиралася пробачати. Ось сметана, поклади собі, якщо хочеш і скільки хочеш, — поклавши перед нею тарілку, промовила я.

— А може він нам допоможе? Він же багатий. Я бачила його машину, така класна. А мамусеньці потрібні гроші, — мені стало так прикро. Кіра ще надто мала, аби пояснювати їй, що Давид не допоможе. Все, що його цікавить — це він сам, а проблеми інших в його світі нічого не варті. Тим паче, як виявилося, я була для нього лише дівчиною для розваги. То що можна чекати від нього, якщо навіть рідний батько відмовився допомогти? Не треба мені чоловіків. Сама чудово впораюся.

— Не думай про це. Я все владнаю, — всміхаюся дівчинці і відвертаюся до плити, щоб приховати свої емоції. Я ще не придумала, де взяти гроші. З іншої сторони — в мене ще є час. Лікар казав, що перед новою операцією потрібні підготування. Стан мами має стати стабільнішим. І після попередньої має пройти хоча б кілька днів. Звісно, їх мало, щоб знайти таку суму... Проте це теж хоч щось. Я зможу продати авто. А ще всі золоті прикраси... Може ще якісь меблі? Якщо так подумати, я можу взяти кредит під будинок. Якщо не зможу виплачувати, ми переїдемо до бабусі. Чи може одразу продати житло? Треба краще обдумати всі варіанти. Тепер, коли шок після інформації минув, я вже можу думати логічно і шукати варіанти. І я їх неодмінно знайду, чого б мені це не вартувало.

Поки Кіра їла, я сиділа поруч і просто дивилася на неї. Апетиту не було, хоч я й розуміла, що мушу їсти, мушу триматися, щоб не втратити сили. Проте те, що поруч була сестра, хай і маленька, мене дуже підтримувало. Я заспокоювалася поруч з нею. Відчувала відповідальність перед нею.

Телефонний дзвінок порушив тишу. Я сама не зрозуміла, як підстрибнула і зі страхом глянула на екран. Останнім часом нас так атакували погані новини, що я вже й не знала, чого чекати на цей раз. Гадала, це знову з лікарні. 

Однак, на щастя, телефонувала Катя, моя найкраща подруга. Полегшено зітхнувши, взяла слухавку і відійшла в коридор. Кіра надто рано прагнула встрягати в усі дорослі розмови, тож я мала звичку не розмовляти при ній.

— Привіт, — промовила я і всміхнулася.

— Міє, ти ще шукаєш роботу? Привіт, до речі, — вона говорила дуже-дуже швидко і, здається, кудись бігла. Серце завмерло, а тоді навпаки почало битися дуже-дуже швидко.

— Так, шукаю. Привіт, — стривожено мовила я, й забувши, що вже привіталася з нею.

— Слухай, в нашому ресторані на вечір велике замовлення. Крутелики корпоратив святкуватимуть. Нам не вистачає офіціянтів. Зазвичай отак просто не беруть без досвіду, але я на короткій руці з менеджером. Коротше, я дуже просила і він погодився тебе взяти. Подвійна оплата! Ти будеш? — тараторила вона, навіть не зупиняючись. Катя працювала в дуже крутому ресторані офіціянткою вже п'ятий рік і, сказати чесно, мала кращий дохід, ніж я у своїй газеті. Вона теж закінчувала філологічний, та річ у тім, що після випуску я обрала престиж, а вона — гроші. В результаті вона не прогадала, а я... ну, що сталося зі мною, ви знаєте.