Частина 13

Алан

— Її треба стратити!

— А ви просто тримаєте її в замку!

Крики ехом розносяться по всій світлій залі, призначеній для проведення засідання ради. Я був тут лише один раз, коли принца тільки представили раді. Але атмосфера дуже відрізняється від того, що я запам'ятав. Усі були розлючені, дізнавшись, що одна з головних підозрюваних утікає, а друга просто сидить в одній із кімнат у замку.

Поважні й виховані лорди не хизувалися використовувати непривабливі слова по відношенню до принца. Однак Олександр сидів смирно, склавши руки на грудях, і просто дивився на всю цю вакханалію. Я мигцем поглядав на нього, і мені здавалося, що думками він далеко звідси.

— Мовчати.

Голос Олександра був не стільки гучним, скільки холодним і вольовим. Саме в цей момент він був як ніколи схожий на свого батька.

— Для початку буде проведено розслідування. І тому прошу всіх співпрацювати.

— Ви підозрюєте когось із нас?! — Сивочолий чоловік, який кричав голосніше за всіх, не витримав і підскочив на ноги.

Рука сама сіпнулася на руків'я меча, проте Олександр одним легким рухом зупинив мене.

— Так. І кожен із вас пройде перевірку.

— Та як ви можете?! Ваш батько...

— Мій батько мертвий. Його вбили, — Олександр нарешті встав, а в залі запанувала гробова тиша. — Можливо, він і довіряв вам, але це не означає, що я розділю це почуття. З цього дня вам заборонено залишати межі палацу.

Останні слова він уже говорив на виході із зали. І щойно за нами зачинилися двері, звідти знову почулися крики та лайка.

***

Тепер, за звичаєм, у кабінеті поруч із новим королем мають перебувати щонайменше двоє досвідчених стражників. Це мали бути ми з Ізаєю, щоб Олександру було не так незручно, однак у зв'язку з його відсутністю, поруч постійно перебуватиме хтось інший. Але сьогодні я наказав залишити нас наодинці в кабінеті. Видно було, що принц не в собі, хоч і намагається триматися рівно і спокійно.

Щойно ми залишилися наодинці, Олександр змучено видихає й осідає на диван.

— Вона в безпеці?

Принц навмисне не називає імені, проте я знаю, що говорить він про Таяну.

— Так. Ізая весь час перебуває там.

— Добре, — на видиху вимовляє він. — Знайшов щось?

— Ти питаєш у мене це кожні кілька годин. Якби я щось знайшов, ти б дізнався про те перший.

— Знаю, вибач... — він проводить рукою по надто короткому волоссю, і закриває долонями обличчя.

Сідаю на диван навпроти й уважно стежу за кожним рухом принца.

— А... як вона? — Я бачу, що Олександр і справді переживає за Таяну, але це мене й бісить.

— Прокинулася. Але все ще слабка, — як я не намагався приховати роздратування, але все ж Олександр помітив, і на його обличчі промайнула слабка усмішка. — Меріан передала їй ліки. Вона сильна, скоро встане на ноги.

— Не злись ти так. Я ж просто запитав.

— Хто сказав, що я злюся?

— Та ти готовий накинутися на мене щоразу, коли я говорю про неї, — Олександр нарешті розслабляється, і тепер усі його безсонні ночі та переживання чітко вималюватися на блідому обличчі.

І після невеликої паузи, несподівано запитує:

— Що мені робити, Алане? — Прохрипівши запитання, він відкинувся на спинку дивана і прикрив очі долонею.

— Зараз тобі варто поспати, — знизавши плечима, відповідаю я. І щойно Олександр хоче заперечити, я перебиваю. — І не сперечайся. Ти вже на ногах ледве стоїш. Із документами розберешся потім. Вони нікуди не підуть.

І, мабуть, принц і справді надто сильно втомився, бо навіть не спробував чинити опір.

— А якщо взагалі... — я запнувся, бо зараз йому потрібна не порада від свого підданого, а порада друга. — Живи. Я знаю біль, та його було достатньо в моєму житті. Спочатку тобі здається, що зможеш винести його, а на ділі виявляється, що не можеш. І коли це відбувається, ти або знаходиш причини жити далі, або...

Олександр усе ще сидить із заплющеними очима, але я відчуваю, що він уважно слухає кожне моє слово.

— А коли перестанеш відчувати біль, у тебе з'явиться бажання жити. І весь цей час я буду поруч, як твій друг і, якщо потрібно, вірний підданий.

Олександр злегка сіпається, але нічого не відповідає, обмірковуючи почуте. Мовчання затягується, і мені починає здаватися, що він заснув, але тут чоловік подає голос.

— Як твоя мама? — Так само, не відкриваючи очей, запитує принц.

Мене не дуже здивувало його запитання. Він прекрасно пам'ятає момент, коли я втратив батька, а моя мати кохання всього свого життя. Пам'ятає, наскільки сильно це зламало її й до того тендітне тіло та душу.

— Краще. Іноді починає здаватися, що свої квіти вона любить більше за мене, — зображую роздратування, бо чудово знаю, що це не так.

— Якби в мене був такий набридливий син, я б теж квіти любив більше. — На обличчі Олександра з'являється усмішка, а я запускаю в нього подушкою. — Якщо потрібна буде допомога...

— Знаю. Спасибі, але зараз усе й справді добре, — чесно відповідаю я. — Коли все закінчиться, можемо з'їздити до неї. Вона буде рада тебе побачити.

— Коли все закінчиться... — змучено видихає чоловік.

— Як після ночі приходить день, так і після поганих днів настають хороші. Головне, що ти в них не один.

Я встаю і підходжу до дивана, на якому сидить принц, простягаючи йому свою руку. Олександр секунду мовчки дивиться на мою простягнуту руку, а потім хапає її і піднімається на ноги.

Таяна

Прокидаюся я досить рано. За вікном тільки починає світати, і кімната все ще перебуває в напівтемряві. Але спати мені більше не хотілося. Я лежала і мовчки дивилася в стелю, обдумуючи те, що вчора розповів мені Ізая. Найбільше мене вразило те, що Олександр повірив у мою невинність. Навіть якщо й Алан захищав мене, сумніваюся, що це зупинило б його від того, щоб особисто не відрубати мені голову.