Частина 10

Навіть незважаючи на те, що запізнилася я всього на хвилин п'ять, Меріан всю дорогу від палацу читала мені лекцію. Я дуже намагалася зосередитися на її голосі, але зараз я могла думати тільки про те, що сталося в саду в нас з Аланом. З нашої першої зустрічі мені завжди було складно розгадати його емоції. Він дуже вміло їх приховував. На відміну від того ж Раяна або Ізаї. У них усе на обличчі було написано. У Раяна здебільшого це були — роздратування, гнів, а потім ще роздратування, і так по колу. А Ізая — привітний, доброзичливий хлопець із неймовірною харизмою. Але я впевнена, що сьогодні Алан був щирий. Кожне його слово, дотик були сповнені щирих почуттів.

 Меріан, зрозумівши, що я абсолютно її не слухаю, заспокоїлася, і щось пробурмотівши собі під ніс, повернулася до вікна нашого екіпажу. І щось мені підказує, що завтра на мене чекає дуже непросте тренування. Адже всі ці три дні, які ми будемо в Деллесі, Меріан і я житимемо в заїжджому дворі, і вона обіцяла, що тренування ми почнемо вже завтра.

Щойно ми розташувалися, Меріан почала розбирати свої речі, ніби ми тут залишаємося не на три дні, а на місяць. Але для мене це була чудова нагода піти й побачитися з Рорі.

Трохи побурчавши, Меріан все ж погодилася відпустити мене. Але думаю, вона й сама була не проти трохи відпочити від моєї персони. Виходячи назовні, я мигцем помітила фігуру Раяна. Хоч він і ретельно намагався злитися з натовпом, але він вибрав дещо невдале прикриття, а саме виступ музикантів, де всі до єдиного стояли навколо артистів і посміхалися або танцювали, і тільки він стояв, зчепивши руки на грудях з насупленими бровами. Я вирішила не мучити його, бо, судячи з усього, стояти там, для нього було схоже на тортури, і швидко ховаюся за поворотом.

Дійшовши до пекарні Рорі, я стала вдивлятися у вікна, щоб знайти дівчину. Але як я і думала, подруга була по вуха зайнята роботою. Рорі теж була дуже рада мене бачити, тому попросила трохи почекати, поки у неї не почнеться перерва. Я погодилася, адже була не впевнена, що в мене вийде вибратися в інший день.

Вона провела мене на задній двір, де стояла пара невеликих лавок і дерев'яних столиків. Посадивши мене за один, принесла чай і свіжоспечені булочки з корицею (і як я дізналася теж за її рецептом), а сама поспішила назад. Випічка виявилася дивовижною на смак, і коли через кілька годин Рорі повернулася з новою тацею, я видала радісний писк.

***

— Що?! Їдеш?! — Я навіть не встигла договорити, як Рорі тут же скрикнула і підскочила зі свого місця.

— Тихіше ти! — Я різко саджаю її назад. І якщо до цього я була впевнена, що точно розповім їй про мої нові здібності, то чомусь зараз мене починають мучити сумніви, казати їй про те, хто я чи ні.

Відвернувшись від дівчини, я почала нервово потирати руки, але Рорі одразу помічає мою спантеличеність, тож ніжно бере мої долоні у свої і дивиться на мене своїми великими й такими щирими очима, як у перший день нашого знайомства на кораблі.

— Якщо не хочеш, можеш не говорити, — Рорі усміхається, і в її голосі немає ні образи, ні злості.

Річ не в тому, що я не хочу їй говорити. Навпаки, мені шалено хочеться поділитися з нею цією новиною. Але я боюся. Знаю, що Рорі добра, чесна і відкрита дівчина. Вона ніколи на мене не ображалася і не критикувала, навіть знаючи про те, який вигляд мають мої руки. І зараз я маю змусити себе довіритися їй, бо я не можу все життя тікати від своїх страхів, що мене засудять або не зрозуміють.

— Я... — зробивши невеличку паузу, і переконавшись, що у дворику, позаду пекарні, де ми сидимо, більше нікого нема, окрім нас, посуваюсь ближче до дівчини, і майже пошепки вимовляю. — Я Ейра.

— Що? — Рорі з нерозумінням дивиться на мене, і я здогадуюся, що вона не розчула, що я їй сказала.

— Я Ейра, — прочистивши горло, повторюю трохи голосніше, щоб вона точно змогла мене почути.

— Хто?! — Дівчина знову завизгує і підскакує з місця.

— Та тихіше ти! — Я благально дивлюся на неї, і вона тут же киває і прикриває рот рукою, сідаючи на місце.

— Неймовірно! — Я в очікуванні дивлюся на свою подругу, але вона явно в шоці, і навіть більшому, ніж я, коли дізналася цю новину.

— Рорі... — Я обережно кличу її на ім'я, від чого дівчина різко повертається до мене і на її обличчі з'являється найширша посмішка, яку я коли-небудь бачила. Вона тут же накидається на мене, і обіймає настільки міцно, що мені стає важко дихати.

— Я завжди знала, що ти особлива, — її голос звучить настільки щиро і по-доброму, що на очі одразу ж навертаються сльози. Дівчина обхоплює моє обличчя руками, і заглядає в очі. — Навіть якщо весь світ буде проти тебе, знай, що я завжди буду на твоєму боці.

— Спасибі... — єдине, що я змогла вичавити із себе, коли сльози вже застилали мої очі.

Просиділи ми ще не довго, адже Рорі вже скоро довелося повертатися на роботу. Але вона пообіцяла, що обов'язково прийде попрощатися на пристань у день від'їзду.

Мені не особливо хотілося повертатися в темну і задушливу кімнату, щоправда, бажання застати збентеженого Раяна в нашій кімнаті збільшується з кожним зробленим мною кроком. Але я вирішую не випробовувати долю і терпіння Раяна, тому звертаю в протилежний бік від заїжджого двору і вирішую трохи прогулятися містом. Адже за винятком того разу, коли я виїжджала з Раяном, крім пристані, я толком нічого і не бачила в Делесі.

Повернувши кілька разів, виходжу на досить простору і жваву вулицю. Але одна справа бачити це збоку, як тоді, коли я їхала тут в екіпажі, а зовсім інша — перебувати серед цього хаусу живцем. Звуки настільки гучні та їх настільки багато, що вони всі змішуються воєдино, і неможливо розрізнити — це кричить хлопчисько, розповідаючи останні новини, чи торговець, заманюючи юних панянок і жінок, щоб ті прикупили собі чергову дрібничку. Пройшовши ще кілька метрів, бачу, як на одному з підмостків на краю дороги танцює група молодих дівчат. Їхня зовнішність доволі екзотична для тутешніх місць — волосся чорне, як ніч, і дуже сильно в'ється, а шкіра кольору перестиглого горіха, губи пухкі, а очі виблискують. Їхні посмішки настільки яскраві і привабливі, що ти просто не можеш пройти повз. Танцівниці мають такий природний і гармонійний вигляд, що я так і залишаюся стояти на місці з відкритим ротом. Рухи кожної настільки плавні, граціозні, а головне синхронні, що може здатися, ніби танцює лише одна людина. Я як заворожена стежу за кожним їхнім плавним рухом рук, обмотаних різнокольоровими стрічками. І не я одна. Таких, тут зібрався вже доволі великий натовп. Здебільшого тут стояли жінки та діти, але й молоді хлопці не змогли встояти від такої приголомшливої вистави. Одна з танцівниць помітила мене і, мило посміхнувшись, спустилася і подарувала неймовірної краси білу квітку, яку я ніколи ще не бачила. Я лише легко їй вклонилася і промовила тихе "дякую". Не знайшовши кращого місця, вирішую запхати її в невеличкий мішечок, що висить у мене на поясі, щоб потім показати Меріан.