Частина 9

Весь день, що залишився, я провела разом із Меріан. Щоправда, вона постійно запевняла мене, що з нею все гаразд і вона не потребує чиєїсь допомоги, але я навмисне ігнорувала її слова. І незабаром жінка вирішила здатися і дозволила мені доглядати за нею.

Увечері мене змінив Раян, а я попрямувала до себе. Але біля дверей мене гукнув знайомий жіночий голос.

— Таяна!

Це була Лілі. На її обличчі з'явилася широка добра усмішка. Оглянувши коридор і переконавшись, що крім нас тут нікого немає, вона попрямувала в мій бік. Але як виявилося, дівчина була не одна. З-за тіні показалася тендітна фігура Емі. Але на відміну від своєї подруги, Емі виглядала трохи засмученою.

Лілі міцно обійняла мене, і почала розпитувати, що сталося і чому мене несподівано поставили в помічники Меріан. Щоправда, дівчина довго не могла правильно підібрати відповідні вирази, щоб розпитати про неї. Видно, що говорити слово "Ейра" їй було трохи страшно, тому я одразу ж назвала їм її ім'я.

Але нашу розмову перервало кілька вартових, які робили обхід, тож я схопила дівчат за руки і швидко завела в кімнату. І щойно їхній шок минув, вони зі здивуванням почали оглядати мої покої. І тепер я знаю, який вираз обличчя в мене був щоразу, коли я ходила палацом.

Хоч спочатку дівчата і поводилися незграбно, і трохи соромилися, але я запевнила їх, що все гаразд, і ми можемо тут розслабитися.

Під гучні ахи і вдихи Лілі я розповіла їм, як опинилася в помічницях у Ейри, звісно, опустивши той факт, що сама нею являюся. Мені не хотілося бентежити їх, та й я боялася, що вони можуть більше не захотіти зі мною спілкуватися, а що ще гірше — почнуть боятися мене.

Усю нашу розмову Емі сиділа мовчки, але все одно уважно і з цікавістю слухала мене. І коли я вже не сподівалася розговорити її, дівчина несподівано подає голос.

— А Раян часто навідується до... ну... цієї Меріан? — У голосі Емі не було злості чи роздратування, радше сум.

Ми з Лілі примовкли й уважно дивилися на подругу.

— Вони давно знайомі, тож це нормально, що вони тісно спілкуються, — я спробувала її підтримати, але сама чудово розумію, що звучить це не переконливо.

У кімнаті повисла тиша, але потім Лілі голосно грюкнула в долоні, і сказала нам нікуди не йти, а сама жваво вискочила за двері і зникла в темряві коридору.

Ми з Емі переглянулися, і потім знову втупилися на двері.

Щойно за нашою подругою зачинилися двері, Емі повернулася до мене і, взявши за руки, з надією в очах подивилася на мене.

— А Раян... він нічого не говорив про мене? Може... — Емі стала щось невиразно бурмотіти, і я перестала її розуміти.

О, ні! І що мені їй відповісти?! Якщо я скажу їй правду, що Раян узагалі ні про кого нічого доброго не говорить, вона засмутиться.

Ми хоч і недовго знайомі, але я встигла зрозуміти, що Емі доволі потайлива дівчина, проте коли йдеться про Раяна, на її обличчі, нарешті, з'являються емоції та навіть легкий рум'янець, який робить її ще красивішою. А вже розповісти їй, що, скоріш за все єдина жінка, яка його цікавить це Меріан, я точно не зможу. Але мені здається, що десь у глибині душі вона це розуміє, але просто не хоче в це вірити.

— Емі... я... — я зітхаю і, заплющивши очі, осідаю на диван, — вибач, я, напевно, найгірша подруга, яку тільки можна уявити. Але я не хочу тобі брехати, а тим більше давати хибну надію.

Усе ще із заплющеними очима, я відчуваю, як Емі сідає поруч зі мною.

— Усе нормально, — чую легкий смішок. — Насправді я вже давно знала, що це нікуди не приведе. Але мені подобалося почуття, що я відчувала поруч із ним. — Зробивши невелику паузу, і, мабуть, зібравшись із думками, дівчина продовжила. — Ми з Лілі хоч і не кровні родичі, але знайомі з дитинства. Вона завжди була такою веселою, легкою і безтурботною, а я повна її протилежність. Наші батьки завжди дивувалися тому, що ми змогли подружитися. Але думаю, що ми доповнюємо одне одного.

Розплющую очі й повільно повертаю голову в бік Емі. Дівчина теж закинула голову і не відриваючись дивилася у стелю. І це перший раз, коли я так близько на неї дивилася. Вона й справді дуже красива. Проте її краса холодніша, як зима, а в Лілі — радше як літо.

— Але в нашій двійці мені завжди доводилося брати на себе відповідальність. Можливо, це й зробило мене такою, яка я є зараз. Я ніколи... ніколи не дозволяла собі проявляти емоції. Але Раян... не знаю, як пояснити. Мені просто було спокійно поруч із ним. Я почувалася в безпеці. І вперше мені захотілося побути просто... дівчиною.

Поки вона мені розповідала свою історію, при кожній згадці Раяна на її обличчі з'являлася слабка посмішка.

— Це почуття називають коханням? — Дівчина, нарешті, повернула голову в мій бік.

Я відвертаюся, і теж починаю дивитися в стелю. Кохання... Щойно вимовляю це слово, в голові виникає образ одного гордовитого хлопця. Він виводив мене з себе, але поруч із ним я не відчувала дискомфорту. Мені теж поруч із ним було спокійно й безпечно.

— Напевно, — на видиху промовила я. — Я точно не та людина, у якої це потрібно питати.

— Значить ми з тобою не такі вже й різні.

Ми з Емі починаємо сміятися і я відчуваю, як між нами, нарешті, спадає напруга. Мені завжди здавалося, що дівчина недолюблює мене, але зараз ми розмовляли вільно і мені здається, що Емі змогла хоч трохи опустити свою броню і розслабитися.

Приблизно хвилин за двадцять з'явилася Лілі. У руках вона несла невелику тацю з хлібом і шматочками сиру, а під пахвою в неї була пляшка зі сливовим вином.

Поставивши все це на маленький столик навпроти ліжка, і уперши руки в боки, вона з обличчям вождя заявила:

— На цей вечір заборонено згадувати хлопців! Ми будемо пити, сміятися і веселитися!

Її палкий настрій передався і мені, і навіть тиха і мовчазна Емі почала посміхатися.

Коли пляшка з вином була вже повністю спустошена, на ногах стояла тільки я одна. Я ніколи не пила вино, а особливо в таких кількостях, тому сп'яніння накрило мене майже одразу.