Частина 5

На вулиці на нас уже чекала жінка середніх років, а поруч із нею ще кілька молоденьких дівчат. Я одразу ж вклонилася, і стала стояти, бо абсолютно не уявляла, що маю робити чи говорити. Я стояла за кілька метрів від неї і намагалася не надто сильно роздивлятися її, але інтерес узяв своє. Переді мною стояла пишна жінка, її щоки були рожеві, немов вона щойно відійшла від печі або пробігла кілька кілометрів. На ній була вільна легка сіра сукня, що сягала їй майже до щиколотки. Зверху був одягнений білосніжний фартух із рюшами на грудях, який робив її схожою на пишну булочку. Редке темне волосся було туго заплетене ззаду. Обличчя було добрим і приємним, і мені здається, що навіть якщо вона почне сердитися, це однаково матиме милий вигляд. Її очі швидко й уважно пройшлися мною, а потім знову повернулися в бік мого попутника.

Кайлер мовчки виніс мої речі, потім вклонився і сів назад в екіпаж. Не встигла я й слова сказати, як він рушив з місця і вже за секунду зник за поворотом.

От же безсердечний пес!

Я повертаю свою увагу на жінку. Вона підійшла до мене і посміхнувшись легенько постукала по плечу.

— Тебе звати то як?

— Таяна, — трохи невпевненим голосом вимовила я. — Таяна Вуд.

— Ну, що ж, Таяна Вуд, пішли, — жінка повернулася до решти дівчат і веліла їм іти продовжувати працювати, а сама сказала мені йти за нею.

Я толком і не встигла роздивитися, куди ж мене все-таки привезли. Судячи з усього, я перебуваю на задньому дворі. Не встигаю нічого вивчити, як жінка тут же зривається з місця. Не гаючи часу, хапаю свої сумки і біжу слідом за нею. Ми заходимо всередину будівлі через невеликі дерев'яні дверцята й одразу потрапляємо в темряву. Але жінку жодним чином це не збило зі шляху, і вона жваво прошмигнула повз мене наліво. Я одразу ж стала орієнтуватися за шумом і мало не впала, тому що зліва нас зустрічають вузенькі дерев'яні сходи. Нагорі було не так темно як на першому поверсі, але все одно атмосфера не дуже радісна. Жінка пішла праворуч, а я пішла слідом за нею. Пройшовши кілька метрів уперед, вона зупинилася перед білими дверима, яких тут було з десяток, і почала перебирати в'язку залізних ключів, які, до речі, дуже гримлять під час її ходіння, що чудово мені допомогло зараз слідувати за нею.

Коли жінка нарешті знайшла потрібний ключ і відчинила двері, мене зустріла маленька кімнатка, де могла поміститися тільки одна людина. І вона мені дуже нагадала ту, що була в будинку старої. Не давши мені толком усвідомити, де я і що мені робити, жінка веліла мені поставити речі і йти за нею. Тож, навіть добряче не озирнувшись, скидаю сумки на запорошену підлогу, і біжу слідом.

Вийшовши на вулицю, мружу очі й ненадовго зупиняюся. Аж надто різкий контраст темряви і світла. Щойно знову можу бачити, помічаю, що жінка вже відійшла від мене на пристойну відстань. Тож швидко зриваюся з місця і біжу за нею.

Бог ти мій, вона точно на своїх двох переміщається?

Але тепер ми йшли вузенькою стежкою, праворуч і ліворуч розстелявся красивий і доглянутий сад. Я весь час підстрибувала, намагаючись розглянути, куди саме ми йдемо. Пройшовши трохи вперед, ми вийшли на простору галявину, з рівно підстриженим газоном. Трохи далі я помітила невеликий затишний сад із яблунями. А який тут витає аромат! Усе настільки яскраве і привабливе, що мені доводиться докладати чималих зусиль, щоб не зупинятися на кожному кроці. Дорогою нам зустрівся хлопчик, на ньому була розтягнута сорочка і брудні штани. У руках він ніс кілька мішків із піском. На вигляд йому не більше дванадцяти років.

— Гей! — Жінка, помахавши перед собою рукою, підкликала до себе хлопчика. — Де Раян?

— У першій оранжереї, місіс Берклі, — хлопець швидко вклонився і поспішив піти.

Місіс Берклі (судячи з усього, так звуть жінку, яка влаштувала мені марафон королівським садом) одразу ж повернулася до мене і зі словами "Ходімо, ходімо" знову помчала з місця, а я тільки й встигала, що знову бігти за нею.

Нарешті дійшовши, але в моєму випадку добігши до оранжереї номер один, я можу трохи перевести подих. Всередині мене зустрів запах свіжого мокрого ґрунту, і духота. Оранжерея була наповнена світлом, тому що її стіни і дах були повністю зроблені зі скла. А сам дах сходився в середині, утворюючи купол. Так само вловлюю нотки запаху деяких лікувальних трав - праворуч помічаю квіти материнки та звіробою. Трохи далі — ромашка, а за пару метрів від неї росте м'ята, і її запах я можу відчути навіть при вході. Швидко оглянувши все довкола, помічаю ще кілька трав, яких знаю. Мабуть, ця оранжерея повністю обладнана для вирощування лікувальних рослин.

— Раян! — місіс Берклі настільки сильно закричала ім'я чоловіка, що я навіть підстрибнула на місці. І мені здається, що якби цей Раян жив на іншому кінці світу, він би все одно її почув.

— Та тут я, — над своїм вухом я почула низький чоловічий голос, і не очікувавши, що хтось з'явитися за моєю спиною та ще й так близько, вже хотіла заїхати чоловікові кулаком по обличчю, але в Раяна виявилися хороші рефлекси. Він одразу зловив мій кулак, який не долетів до його засмаглого обличчя і застиг всього за кілька сантиметрів.

Чоловік спочатку дивився на мене із серйозним виразом, але потім хмикнув, схиливши голову набік.

— А ти ще хто? — У його голосі прозвучали нотки насмішки і здивування.

— Як хто? — місіс Берклі почала обурюватися і пихкати, немов Раян щойно образив її. — Адже ти сам постійно скаржишся, що, мовляв, роботи багато, а ти один, — жінка склала руки в боки і, гордо піднявши підборіддя, вказала в мій бік. — Ось!

Переді мною стояв високий смаглявий чоловік. Його темне хвилясте волосся було заплетене в дещо неохайний хвіст ззаду. За статурою він виглядав худорлявим, але ось сили йому не займати. Я все ще не опустила руку, і його долоні продовжують міцно стискати мій кулак. Очі невеликі і красивого темно - коричневого відтінку, на обличчі чітко виділені вилиці. І зараз трохи в неохайному вигляді, з кількома випалими пасмами, він мав шалено привабливий вигляд. Ось тільки всі чари від його краси випарувалися, щойно він відкрив свій рот.