Глава 5. Дивний сон

Глава 5. Дивний сон

«Надія – небезпечна штука.

Надія може звести

людину з розуму».

Невідомий автор

***

Довго не могла заснути. Крутилася з боку на бік, на спину й на живіт лягала, та важко було мені піти у царство Морфея. Все міркувала над словами продавця з ярмарку, про те, що він мені сказав стосовно діаманту та надії, яку він дарує. Вважаю його дивним і чесним одночасно. Але як таке може бути? Невже я все ж таки довіряю йому? Чи, можливо, просто хочу вірити? Скоріш за все так і є. Я хочу повірити в якесь диво, що може статися зі мною. Хм… Наївна.

Та хіба заборонено мріяти? Скажу чесно сама собі, я хочу знайти чоловіка, який зможе своїми вчинками зробити так, щоб я йому вірила й довіряла, й була впевненою в тому, що він ніколи мене не зрадить, ніколи не обманить і буде завжди зі мною. Та нехай це залишається лише мрією. Бо знайти такого насправді нереально.

Нехай буде ця мрія в моїй голові, в моїй душі та серці. Яке ж наївне у мене серце… Одного разу воно вже розбилося, і не склеїти його, як можна зробити з чашкою. Але навіть чашка не буде новою, її доведеться викинути з часом. А що мені зробити з серцем? Як позбутися того болю, що є у ньому?

З такими думками я все ж заснула. Мабуть, мозок втомився шукати відповіді на одвічні питання, які мене тривожать, і просто відключився. Пішов у темряву.

Вночі мені наснився дивний сон.

***

Я знаходжуся у своїй кімнаті. Дивлюсь у вікно й бачу там сутінки. Та мене це не лякає, бо я збираюся на побачення з чоловіком. З незнайомим мені чоловіком. Але я знаю, що він гарний, хоч і ніколи не бачила його. Я впевнена в тому, що цей чоловік прекрасний, бо Він – моя мрія. А лише чоловік моєї мрії ніколи не зрадить, не обманить, і кохає лиш мене. В цьому він і прекрасний.

Мені так кортіло його побачити, що я збиралася поспіхом. Перебрала купу одягу й одягнула свою найкращу сукню синього кольору й наділа на палець каблучку з діамантом «Надія». Це Він мені її подарував. Сукня надзвичайно пасує до каблучки, що я милуюся своїм виглядом і посміхаюсь сама собі. Все для нього. Все. Я для нього.

Почала робити зачіску і підійшла до дзеркала, яке було встановлено на моїй шафі. Спокійно розчісувала волосся та хотіла якось його вкласти гарно, щоб бути сьогодні неймовірною. Та в цю мить сталося щось дуже дивне. У дзеркалі я бачу ЙОГО. Чоловіка своєї мрії. Я знаю, що це він… серцем відчуваю.

Він підходить до мене. Надзвичайний, неймовірний красень. Бачу його жовті очі, у яких вогонь вирує. Помічаю його чорне, як смола, коротке волосся, яке виглядає неймовірно. Переводжу погляд на повні губи, складені в одну лінію, яка повільно розпливається в усмішці. Це він мені посміхається, а на щоках видні ямочки від посмішки. Його усмішка така чарівна, що неможливо не закохатися в цього чоловіка.

Він іде до мене. Повільно наближається. А я боюся поворухнутися й зруйнувати таку чарівну мить. Я впевнена – це він, моя мрія. Той, хто пророкований мені долею, хто дарований мені моєю каблучкою, моєю Надією.

Я бачу його зараз у дзеркалі позаду себе. Але хочу побачити насправді. Тому повертаюся. Повільно розвертаюся до мого красеня незнайомця, до моєї долі… Але… не бачу нікого... В моїй кімнаті нікого немає! Дивлюсь у дзеркало та бачу його там… Знов повертаюся спиною до дзеркала… і нікого… Де ж він? Невже в дзеркалі? Чому? Як мені його знайти?

Несподівано для мене, ніби відповідь на моє питання, промовляє голос із дзеркала, який відлунюється по всій кімнаті:

– Повір у мене…

Тихо й ніжно вимовляє кожне слово, кожен склад. У трьох словах стільки ніжності й кохання, що я зроду не бачила й не відчувала. Солодкою патокою розливається в моїй душі тепло від цих слів. І я, здається, розумію, що він хоче мені сказати.

***

Раптом я просинаюся від такого дивного сну. Відчуваю, що вся тремчу. Руки й ноги в такому заціпенінні, що поворухнутися не можу. Просто не відчуваю своїх кінцівок, тому не можу піднятися з ліжка та ввімкнути світло. Переводжу погляд на свою праву руку. На безіменному пальці красується каблучка з діамантом «Хоуп»! Точно пам'ятаю, що перед тим, як лягати спати, довго дивилася на неї, але не одягала. Я поклала її на тумбочку біля ліжка. То як вона з'явилася в мене на пальці? Я ж не могла її уві сні одягти.

Злякалася й поспіхом зняла каблучку, ніби це прокляття якесь, і знову поклала її на тумбочку. Ввімкнула нічник, бо щось мені моторошно стало від цього сну.

Я не знаю, як мені розшифрувати його, але це найдивніше, що зі мною траплялось за все життя. Такого гарного чоловіка я ще ніколи не бачила. Аж моторошно від цієї дивної краси. Але чому він показався мені саме так? І чому каблучка була у мене на пальці? Що це означає? Хто мені може це розповісти?

Лежу й думаю про дивний сон. У мої думки вривається постать чоловіка біля дерева, що я вчора бачила у парку. І до мене повільно доходить одна жахлива думка: та постать і чоловік зі сну – одне й те ж обличчя! Мене, ніби струмом ударило від цього розуміння. Бооже… Я не можу в цьому помилятися, бо в мене феноменальна пам'ять на обличчя. Я їх запам’ятовую з першого разу як тільки побачу. Але як таке може бути? Що це за чудасія відбувається зі мною?