Розділ 3. Знахідка на смітнику

Вже за день Квоку виписали з лікарні. Чоловіку все ще потрібні були регулярні перев’язки, і Галя спокійно та вправно взялася за це діло. Закінчивши з його ранами, вона зібрала закривавлені бинти й винесла сміття до баків на краю поляни.

Саме там, серед іржі та смороду, вона почула це — тихе, майже благальне скавучання.

Галина придивилася. У тіні металевого контейнера лежала собака. Вона була вся зранена, вкрита згустками запеклої крові, а з численних порізів ще цідилася свіжа. За міцною статурою, плескатою головою та характерним розрізом очей Галя впізнала важкого, кремезного стаффордширського бультер’єра . Здавалося, ця тварина була створена для боїв, але зараз її, важко поранену після програного поєдинку, просто викинули помирати серед мотлоху, як непотрібну ганчірку.

Дівчина підійшла впритул, але собака навіть не звела очей. В її згаслому погляді не було ані агресії, ані страху — лише абсолютна байдужість до власної смерті.

У голові Галини гостро й боляче промайнув спогад: дитячий притулок, холодна спальня і те саме відчуття повної покинутості, коли ти лежиш і розумієш, що світові на тебе байдуже.

Вона не змогла розвернутися й піти. Галя кинулася назад, схопила залишки бинтів, антисептики і знову вибігла до смітника. Нашвидкуруч перевязавши найглибші рани, вона, зриваючи спину й важко дихаючи, з великими зусиллями притягла важкого пса до циркового фургончика.

У тісному приміщенні фургона пахло спиртом та важким, застояним теплом. Квока припіднявся на лікті, здивовано й насторожено спостерігаючи, як Галя обережно вкладає знівеченого пса на старий коврик біля дверей.

— Ти з глузду з'їхала, Галю? — тихо пробурчав Квока, роздивляючись пошматовані боки тварини. — Це ж бійцівська пес. Він прокинеться і просто нас смерть. Жорстокий звір, який знає тільки вбити.

Галя навіть не підвела голови, протираючи змоченим у розчині бинтом глибоку рану на загривку пса.

— Він не жорстокий, Квоко. Він просто зламаний, — її голос звучав спокійно. Вона нарешті звела очі й подивилася на чоловіка. — Знаєш... коли я знайшла його там, серед бруду, він мені декого нагадав.

— Кого це? — хмуро запитав Квоку.

— Тебе.

Квока занімів, не чекаючи такої відповіді.

— Тебе, — повторила Галя, підходячи до його ліжка й торкаючись його забинтованого плеча. — Такий самий сильний, кремезний, здатний витримати будь-який удар... І такий же важко поранений. Всі бачать у вас обох лише міць, здатність битися чи виконувати трюки. А я бачу двох істот, яких життя пошматувало й викинуло, залишивши стікати кров'ю. Ви обидва вдаєте, що вам не боляче, але в очах у кожного — однакова біль.

Квока відвів погляд. Його сильні пальці стиснули край простирадла. Він хвилину мовчав, слухаючи лише важке, уривчасте дихання пса.

— Я не собака, Галю, — тихо відповів він, хоча в його голосі більше не було колишньої суворості.

— Мені байдуже, — відповіла вона, знову сідаючи біля пса й ніжно гладячи того по закривавленому лобу. — Я не покинула тебе. І його тут не покину.

Галя тепло й трохи втомлено всміхнулася, подивившись спочатку на Квоку, а потім на їхнього нового мешканця.

— А як ми його назвемо? — з посмішкою запитала Галя, лагідно почухавши пса за неушкодженим вухом.

Квока почухав підборіддя, уважно роздивляючись потужні лапи та широкі груди звіра.

— А давай він буде Спартак, — запропонував він. — Як той гладіатор, який боровся на арені за свою свободу.

— О, таке мужнє ім'я! — щиро погодилась Галя, і її очі засяяли.

У відповідь пес раптом ледь помітно ворухнувся. Його важкий хвіст гупнув по дерев'яній підлозі фургончика — раз, другий. Здавалося, він усе зрозумів і йому справді сподобалося це ім'я.

З того дня життя у фургоні набуло дивного, майже ритуального ритму. Галя самовіддано піклувалася про обох своїх поранених. На диво, рани у Квоки та у Спартака загоювалися вражаюче швидко — аж надто швидко для звичайних людей чи тварин, ніби саме повітря навколо Галі мало дивну, зцілювальну та містичну силу. Але разом із тканинами, що зросталися, у фургончику міцнішало й дещо інше — тиха, глибока і майже фанатична любов двох скалічених істот до своєї рятівниці. Вони обидва охороняли її сон, наче віддані вартові, готові роздерти будь кого, хто наважиться їй зашкодити.