Глава 2. Від затишку до жаху

Темний морок ночі в Берліні огортав цирковий вагончик густою пеленою. Усередині ж панували затишок і дражливий аромат запеченої курки з хрусткою скоринкою, яку приготувала Галя.

Квоку з особливим апетитом поїдав вечерю, облизуючи пальці від задоволення. Життя з Галею приносило йому неймовірне щастя. Їхній закритий цирковий віз став справжнім прихистком, де вони все робили разом — Галя готувала їсти, прибирала цирк, а Квоку завжди допомагав їй у усьому.

Закінчивши вечерю, Квоку пригорнув дівчину й обійняв її своїми міцними руками.

— Галю, — м'яко мовив він, — ми після цей турне приїдемо в Київ, купимо маленьку будинок... Чи в яке місто ти хочеш, Галю? Для мене все рівно, де будеш ти. Тобі і мені буде добре там, де Алекс Марк — де він, там і ми. І, ти не повіриш, я вже не можу жити без Каа.

Він нахилився й пристрасно, міцно поцілував Галю. Проте саме в цей момент його погляд вихопив щось за вікном: у темряві стрімко промайнула виразна людська тінь. Квоку на секунду завмер, але одразу заспокоїв себе — мабуть, це просто тінь від дерева колишеться від вітру.

Минула година.

— Оу, мені треба йти погодувати мого улюбленця Каа, — мовив Квоку. — Через смачну вечерю та твої обійми я зовсім забув про нього.

— Я йду з тобою, — стривожено мовила Галя. — Вже майже північ.

— Ні, сиди тут, — Квоку посміхнувся. — Ти бачила, який я сильний? А на вулиці дуже холодно.

Він вийшов у нічну прохолоду, набрав улюбленого корму для Каа — кількох мишей — і попрямував до клітки. Підійшовши, Квоку встромив ключ у замок, але не встиг його провернути.

Позаду пролунав підозрілий шум. Квоку різко повернувся й побачив лише відблиск металу. Гострий ніж із силою встромився йому під ребра. Біль обпік усе тіло. Лезо вдарило вдруге, і Квоку безсило осів на землю.

Нападник у темному плащі вже заніс руку для третього, смертельного удару. Перед очима Квоку все попливло, а свідомість почала затягувати крижана темрява. І саме в цю фатальну мить нічну тишу розірвав тупіт швидких кроків. Незнайомець здригнувся, збираючись тікати, але гримнув гучний, оглушливий постріл. Куля зачепила руку нападника — той дико вигнувся й, лишаючи за собою гарячий кривавий слід на холодній бруківці, зник у темноті.

За секунду біля Квоку вже був Алекс Марк. Він важко впав на коліна прямо в багнюку й обійняв пораненого друга, відчайдушно закликаючи Андрія на допомогу.

Уривчастий подих Алекса, запах пороху й переляканий голос ілюзіоніста на мить повернули Квоку з прірви. Лежачи на землі й ледь дихаючи, він смутно осягнув, яке диво врятувало йому життя.

Алекс просто не міг заснути в своєму номері. Його гнітила тривога, і навіть міцний коньяк не допомагав заглушити думок. Тому серед ночі він узяв Андрія й приїхав сюди, до цирку, аби особисто прийняти й перенести нову партію запалювальних сумішей для «Піро-Фенікса», яку так недоречно доставили перед світанком. Поки Андрій відносив до трюму останню важку бочку, Алекс вирішив вийти на повітря й закурити... Саме тоді його погляд ухопив тінь нападника.

Квоку хотів щось сказати, подякувати за цей випадковий порятунок, але губи не слухалися, а темрява остаточно накрила його з головою.

— Квоку! Друже, хто це був?! — голос Алекса тремтів від люті та переляку.

— Я... я не розглядів, пане Марк, — з трудом вимовив Квоку, міцно вхопившись тремтячою рукою за його рукав. — Як добре, що ви мене врятували... Я б не міг залишити Галю... Дякую, пане Марк, я ваш великий боржник...

— Не говори, Квоку! — перебив його Алекс, міцніше стискаючи його плече. — Ми зараз поїдемо в лікарню. Там тебе врятують, я все зроблю для цього, Квоку, не будь я Алексом Марком!

Алекс повернувся в бік карет і закричав на весь голос:

— Андрій! Ми їдемо в лікарню!

Квоку терміново доправили до празької лікарні. На щастя, поранення не були глибокими — Алекс прийшов вчасно, і лезо не зачепило життєво важливих органів. А на подвір'ї цирку темні краплі крові нападника вже вказували поліції шлях углиб туманних вулиць.