Глава 9. День народження Кеті та тіні минулого

Світла тиша Києва все ще бриніла у вухах Алекса Марка, хоча плескання долонь уже вщухло за важким кольорових залаштунків. Виступ був приголомшливим, майже магічним, але його відлуння скоро розбилося об тупу, важку реальність. 

Степан перестрів їх біля самого виходу до гримерок. Керуючий цирком стояв, уперши руки в боки, від нього тхнуло дешевим тютюном.

— Гроші за виступ. Усі, Алексе, — вимагав Степан, простягаючи широку, звиклу до чужого добродійства долоню. — Це каса цирку. Я керуючий, я й ділю між трупою.

— Ні, Степане, — тихо, але карбуючи кожне слово, відповів Алекс Марк. Він навіть не сповільнив крок, лише міцніше стиснув плече Кеті. — Я сам роздам усім за заслугами.

— Які ще, в біса, заслуги?! — гримнув Степан, ступаючи напереріз.

— Ззвичайні, — Алекс зупинився, глянувши керуючому просто в очі. У його погляді ковзнула та сама темна, незбагненна тінь, яка під час шоу змушувала весь київський зал затамовувати подих. — Якщо людина виходить на арену і глядачі йдуть саме на її ім’я, якщо людина тримає на собі весь вечір — вона має отримати більше. Трупа не одержить копійки з моїх рук менше, ніж заслужила, але й ти не забереш собі їхній піт.

Степан розлючено скреготнув зубами, його обличчя набрякло червоними плямами.

— Яке ще свято цій неблагодарній?! — виплюнув він, забризкуючи слиною важкі занавіси. — Вона...

— А хто вона, по-твоєму? — холодно перебив його Алекс Марк.

— Вона — лише головна акробатка! Так, вона подобається глядачам, але вона навіть у слід моєї Мері не може стати! Моя Мері була справжньою акробаткою, а Кеті — лише дешева підробка, вона...

— Степане, мені краще знати, — відрізав Алекс, і в його голосі прохолола така льодяна впевненість, що керуючий мимоволі поперхнувся словами. — І я тут вирішую, хто скільки грошей отримує і хто чого вартий.

Степан лише люто дихнув, розвернувся на підборах і вибіг геть, грюкнувши дверима так, що зі стелі сипнувся старий тиньк.

Попри тліючий конфлікт, свято на честь дня народження Кеті все ж відбулося. Його організацію взяла на себе Анна. Вона з душею облаштувала все у затишній київській квартирі й запросила майже всю трупу. Навіть Квоку та Сару.

Сара, звісно, одразу відмовилася — демонстративно зсунула брови й заявила, що це "не її рівень". А от Алекс і Квоку погодилися з радістю.

Для Алекса цей вечір став справжнім одкровенням. Він уже й забув, що таке справжня домашня їжа, а коли відчув аромат гарячого домашнього борщу, який приготувала Анна, всередині щось тепло відгукнулося. Це був смак спокою, якого йому так бракувало серед постійних гастролей і містичної темряви, що слідувала за ними.

Найбільше ж вечір розчулив Квоку. Все своє життя він звик до зверхності й настороженості з боку білих людей, завжди вважаючи їх чужими й небезпечними. Проте тут усе було інакше. Алекс Марк від початку ставився до нього як до молодшого брата — захищав і направляв, а тепер і решта трупи приймала його як рівного, абсолютно ігноруючи колір шкіри. Квоку сидів за цим шумним, теплим столом, тримаючи в руках тарілку з борщем, і ледь стримував сльози. Єдиним, хто отруював цю атмосферу здалеку, залишався Степан, який потай заздрив Квоці через його рідкісний дар дресирувальника.

Тиша в кімнаті стала особливо теплою, коли Алекс Марк підвівся з келихом у руці. Його голос звучав по-особливому близько й щиро: він підкреслив талант Кеті й побажав їй стати найнеперевершенішою зіркою в цирковому мистецтві. Анна з ніжністю обійняла донечку, побажавши їй добитися всього в житті.

Далі черга дійшла до Андрія. Юнак сильно червонів і, запинаючись, витиснув із себе, що Кеті дуже чарівна, і побажав їй завжди залишатися такою.

Але ідилію зіпсував Степан. Коли він підвівся для тосту, його обличчя насупилося, і він почав повчально говорити про повагу до батьків та послух, через що всі присутні переозиралися з недорозумінням. Одразу після нього слово взяла Мері — її тост був про взаємне процвітання в шоу. Проте найбільше всіх вразив Квоку: коли всі звернули на нього увагу, йому було дуже не по собі, але водночас неймовірно приємно відчувати себе рівним серед інших.

Степан тим часом перехиляв чарку за чаркою. Не спроможний більше слухати, як усі хвалять іменинницю, він важко відставив порожній келих і виплюнув:

— Ви робите з неї святу, а вона з дитинства була дурепою! Пам'ятаю, як ця мала потай частину свого обіду віддавала бездомному кошеняті. Сама напівголодна сиділа, зате глупе звірятко годувала.

— Це не дурість, Степане. Це подвиг, — м'яко, але вагомо промовив Алекс. — Якщо дитина змалку здатна любити тварин і ділитися, вона росте не eгoїсткою.

Степан, остаточно сп’янілий, лише щось буркнув, вибрався з-за столу й пішов спати. Мері, якій теж було незатишно від хвалоб на адресу Кеті, невдовзі також пішла.

Коли напруга трохи вщухла, Анна підійшла й обійняла Кеті, прошепотівши:

— Ти так схожа на Павла... на твого батька. Характером, навіть рухами. Він завжди добивався всього, чого хотів, будь-якими способами. Якщо бачив ціль — ішов до кінця.

У Кеті потекла сльоза: — Якби ж тато був зараз біля нас...

— На жаль, його немає, — тихо відказала Анна. — Я була б найщасливішою жінкою у світі, якби він був поряд.

У цей момент свічки на столі раптом одночасно здригнулися, а полум'я на мить спалахнуло моторошним синюватим світлом, ніби чиясь невидима присутність відгукнулася на її слова.