Епілог. Зізнання. Частина перша

Алекс майже тиждень не наважувався відкрити той білий конверт. Він годинами сидів у напівтемряві, просто тримаючи його в тремтячих пальцях і підносячи до носа. Папір усе ще зберігав тонкий, солодкуватий квітковий запах парфумів, якими завжди користувалася Катя. У ці хвилини, заплющуючи очі, Алекс уявляв, що вона поруч — її подих, її ніжний дотик, її присутність.

Звичайно, він нікуди не поїхав. Ні Бразилія, ні Аргентина більше не мали для нього жодного сенсу. Алекс залишився у Франції. Грошей, які Катя так «великодушно» йому залишила, виявилося цілком достатньо, аби винайняти затишну, простору квартиру та відкрити невеликий затишний ресторанчик на узбережжі. Проте жодні статки не могли заглушити біль і пекло, що вирували в його грудях.

На сьомий день, коли сонце повільно сідало за океанський обрій, Алекс усе ж наважився. Він надрізав край конверта, дістав складений аркуш і почав читати.

«Пане Марк...Вибачте, що я з вами так вчинила. Але я просто не мала іншого виходу. Все сталося ніби само собою...

Ми з Андрієм кохали один одного вже дуже давно. Ще до того, як ви з'явилися в нашому  житті. Моя мама — Анна та відчим Степан — були категорично проти того, щоб я мала хоч якісь стосунки. Для циркової династії вийти заміж чи, тим паче, завагітніти — це був би майже кінець моєї кар'єри акробатки. А як без виступів заробляти гроші?

Андрій навчався на інженера, але заради мене він покинув навчання. Тому, коли я дізналася, що ви шукаєте особистого помічника та майстра реквізиту, я порадила йому піти до вас в готель. Йому вдалося скласти іспит і заслужити вашу довіру. Це був єдиний спосіб для нас бути поруч: ми могли потай зустрічатися, а він мав стабільну роботу та гроші.

А потім... потім пішли перші чутки про прокляття. Про людину в чорному плащі. Згадайте той перший випадок із «Піро-Феніксом», коли апарат заклинило. Насправді Андрій нічого не планував! Механізм заклинило абсолютно випадково — через звичайний ґудзик, який відірвався й упав із плаття Сари під час репетиції. Ми 

тоді нічого не робили, ми самі перелякалися. Але коли ви почали шукати в цьому містику... ми зрозуміли, що цей страх можна використати...»

Алекс опустив лист. Руки його заніміли, а перед очима постали всі ті місяці, коли він божеволів від пророцтва циганки та прокляття, яке, як виявилося, створила власна сліпота...