Глава 10. Потяг у невідомість

Алекс упевнено вів Катю пероном паризького вокзалу, міцно стискаючи її долоню у своїй. Під ногами клубилася густа, сива пара від паровоза, а в повітрі стояв важкий запах вугільного диму та розпеченого металу. Вони пройшли вздовж велетенського, сичащого чорного монстра-паровоза й швидко знайшли свій вагон.

Алекс обережно підхопив Катю під лікоть, допомагаючи їй піднятися по високих залізних сходах.

Усередині їх чекало затишне, розкішно оздоблене купе. Вони сіли в зручні, м'які  крісла. Усередині не було нікого, крім них двох. Колеса важко застукотіли по рейках, потяг повільно здригнувся й рушив з місця.

Катя й Алекс мовчки дивилися крізь запітніле скло, як нічний Париж із його газовими ліхтарями, величними бульварами й зруйнованим куполом «Зимового цирку» поволі залишається позаду.

«Моє колишнє життя теж залишається там, у цій темряві...» — подумки промовив Алекс, відчуваючи, як з душі нарешті спадає важкий, невидимий камінь. Все скінчено. Попереду — лише воля.

Аби відсвяткувати цей момент і трохи заспокоїти тремтіння в руках Каті, Алекс замовив у провідника пляшку охолодженого шампанського та  запечену рибу. Коли замовлення принесли, він акуратно розлив ігристе вино по келихах і, всміхнувшись Каті, мовив: — Я зараз повернуся, кохана. Лише дізнаюся в провідника, коли саме ми прибуваємо.

Він вийшов у коридор і швидко знайшов службовця вагона. Повернувся Алекс уже сяючий від радості,  потираючи долоні: — Катя, неймовірні новини! Ще дві зупинки — і ми будемо в Гаврі! У цьому порту нас уже чекає величезний океанський лайнер до Південної Америки.

Вони цокнулися келихами й зробили по кілька ковтків за своє нове майбутнє. Алекс відпив шампанське й на мить замислився — у напою притаманний був дивний, ледь гіркуватий присмак. «Певно, був поганий урожай винограду цього року...» — подумки відмахнувся він від підозр.

Він поставив келих і нахилився, аби гаряче поцілувати Катю, але раптом його тіло охопила дивна, важка хвиля заціпеніння. Потилиця стала свинцевою, в очах усе попливло, а ноги перестали слухатися. Менше ніж за хвилину Алекс безпорадно відкинувся на зручне крісло й поринув у глибокий, безпам'ятний сон.

...Його розбудив, наполегливий голос: — Месьє! Месьє, прокидайтеся! Ми прибули до Гавра, кінцева зупинка!

Алекс розплющив очі. Голова розривалася від дикого, пекучого болю, а в роті стояв огидний хімічний присмак. Він важко сів і роззирнувся довкола: тарілка з рибою лишалася повністю недоторканою. Його особистий гаманець у кишені піджака лежав на місці.

Але Каті в купе не було.

— Де... де дівчина, яка їхала зі мною? — ледве промовив Алекс, протираючи затуманені очі.

Провідник здивовано знизав плечима: — Мадемуазель? Вона зійшла на попередній станції, одну зупинку тому. Вона казала, що ви дуже втомилися й просили її не будити.

Алекс спочатку нічого не міг зрозуміти. Думки плуталися, біль у скронях бив молотом... аж поки його погляд не впав на підлогу, де стояла його шкіряна сумка.

Вона більше не була розперта від тугих пачок грошей. Вона провисла, мов порожній мішок.

Алекса мов кипятком облило. Він кинувся до сумки, тремтячими руками розстебнув замок і завмер. Доброї половини грошей — усього того статку за паризький виступ — не було. На самому дні, серед решти купюр, самотньо лежав маленький білий конверт...