Глава 9. Ціна свободи

Дзвін у вухах повільно поступався місцем панічному гулу, який розривав скляний купол цирку. Алекс струснув головою, випльовуючи гіркий попіл, і спробував піднятися. У голові пульсувала лише одна-єдина думка, гостріша за будь-який уламок скла.

— Катя!.. — його власний  крик тонув у хаосі, але Алекс уже кинувся насліпо крізь їдкі клуби чорного диму.

Він пробивався крізь уламки палаючої труби «Піро-Фенікса», не відчуваючи болю від опіків на руках. І раптом у напівтемряві залаштункового люка помітив її.

Катя лежала на дерев’яному настилі нижньої арени, важко дихаючи й прикриваючи обличчя від кіптяви. Алекс упав перед нею на коліна й тремтячими руками пригорнув до себе: — Ти жива... Боже, ти жива!

Вона була ціла. Механізм скидання спрацював за частку секунди до того, як хімічна суміш спалахнула смертельним вибухом. До них уже бігли Павло з понівеченим від жаху обличчям, Анна, старий клоун та інші. Дивовижно, але ніхто з артистів трупи не зазнав жодних значних травм. Навіть глядачі, попри страшенну тисняву та розбитий скляний дах, відбулися лише невеликими подряпинами, переляком та зіпсованими вишуканими вбраннями.

Гіркий дим поступово розвіювався, і переляканий натовп парижан усе ще намагався витиснутися крізь масивні двері «Зимового цирку». Не встигли ще останні глядачі вибігти на вулицю, як на зруйновану арену, перечеплюючись через розбиті крісла, забіг імпресаріо Бауман.

Його циліндр збився набік, але очі палали божевільним, майже диким захватом.

— Ви молодець, пане Марк! Це просто неймовірно! — кричав Бауман, розмахуючи руками й не звертаючи жодної уваги на згарище довкола. — Таке шоу! Такий вибух! Такий переляк! Глядачі хотіли дива й смертельного ризику — і вони це отримали! Ви справжній чародій, Алексе! Це шоу ніхто й ніколи в Парижі не забуде! Ми підкоримо весь світ! Ми зробимо нове шоу, ще грандіозніше! Ми поїдемо в США! В Японію! Ми...

— Я більше не виступаю, — коротко  відрубав Алекс Марк, навіть не повернувши голови. Його рука міцно стискала холодну долоню Каті.

Бауман завмер на півслові. Його обличчя витягнулося, а вираз фанатичного захвату змінився розгубленістю:

— Як це... не виступаєте? Про що ви кажете, Алексе? Ну, можливо, пізніше? Благаю вас! Через місяць? Пів року? Рік?.. — гарячково запропонував імпресаріо, простягаючи до нього руки.

— Ні, — повторив Алекс. У його голосі більше не було вагань чи страху. Тільки порожнеча й остаточне рішення.

Пан Бауман глибоко зітхнув. Він зрозумів, що перед ним стоїть людина, яку більше не зможуть спокусити ні гроші, ні світова слава. Згасла засліплююча мрія про мільйони, і в повній розпачі імпресаріо лише важко опустив плечі.

— Ну... якщо що, ви знаєте, де мене знайти, — тихо проговорив він і, розвернувшись, повільно пішов геть до виходу крізь руїни скляного замку.

Алекс відчинив важку залізну скриню з виручкою. Грошей від продажу квитків за завищеними вп'ятеро цінами виявилося більше, ніж вони могли собі уявити. Не вагаючись ні хвилини, Алекс роздав усім членам трупи їхні частки — він дав кожному значно більше, ніж обіцяв на початку. Людям треба було на щось жити й будувати нове майбутнє без нього.

Решту грошей він складав у свою містку шкіряну сумку. Вона виявилася набитою повнісінька тугими пачками паперових купюр.

Трупа мовчки стояла довкола. Зворушена Анна витирала сльози, Павло лише важко й вдячно нахилив голову, а старий клоун сумно посміхався. Алекс не хотів довгих і болісних прощань, які лише розривали б душу.

Він міцно взяв Катю за руку, подивився на артистів і тихо, але щиро мовив: — Мені було добре з вами працювати. Дякую за все... Можливо, ми ще колись побачимось.

Він вивів Катю на гамірну паризьку вулицю, де вже чекав найнятий екіпаж. Вона розгублено подивилася на нього й завагалася біля підніжки карети:

— Алекс... але як же наші речі в готелі? Ми ж нічого не спакували! Наші валізи, одяг, документи... Ми ж...

Алекс м'яко, але рішуче перебив її, стиснувши її пальці у своїх: — Катя, ми негайно їдемо, як і планували. Ти згодна? Нехай усе залишиться там. Старе життя, старий одяг, усі спогади — хай усе це лишається в минулому. Ми розпочнемо абсолютно нове життя з чистого аркуша. Ми купимо все нове.

Катя подивилася в його палаючі, але нарешті спокійні очі, полегшено зітхнула й кивнула.

Вони сіли в екіпаж, і карета рушила, тонучи у вечірньому паризькому тумані. Вони поїхали просто на залізничний вокзал. Там, серед шуму паровозів та клубів пари, Алекс підійшов до каси й, не вагаючись, купив два квитки на найперший потяг, який вирушав до найближчого морського порту Франції.

Попереду на них чекав океан, судно до Південної Америки й надія на життя, де більше не буде місця для прокляття, попелу та кривавих ілюзій.