Глава 8. Уламки Скляного Неба

Такого видовища Париж ще ніколи не бачив. Шоу вдалося не просто на славу — це був абсолютний, нищівний триумф! Кожен артист трупи викладався на всі сто відсотків, ніби відчуваючи, що грає свій найголовніший концерт у житті.

Голос Анни заворожував увесь шеститисячний зал: французькою мовою її голос звучав ще загадковіше, вишуканіше й мелодійніше, огортаючи арену витонченою магією. Важковаговик, який уже давно навчився підкоряти публіку, влаштував справжнє шоу. Він запрошував глядачів на сцену й піднімав їх кількох одночасно під шалені овації. А коли пропонував міцним паризьким здорованям зрушити з місця його важке залізо, ті навіть удвох не могли змістити гирі й на сантиметр, викликаючи в залі хвилі щирого сміху та захвату.

Навіть кволий Квоку перевершив самого себе: він якимось дивом натренував свого велетенського пітона Каа згортатися у рівні, синхронні кільця — як йому це вдалося, залишалося таємницею для всіх. Старий клоун розчулив і дітей, і дорослих новими номерам, де він невпинно перечіпався, падав, але продовжував граціозно жонглювати палаючими булавами.

Коли Кеті виконувала свій смертельно небезпечний номер на трапеції, в Алекса буквально завмерло серце. Він не дихав, поки вона ширяла під самою стелею. І лише коли дівчина легко приземлилася й посміхнулася глядачам, він нарешті видохнув: «Все, один номер є. Вона в безпеці...»

Але попереду чекав останній вихід.

І з кожною секундою серце Алекса щеміло дедалі сильніше від нестерпного, дикого передчуття чогось жахливого. Воно стискалося в грудях, мов у лещатах. Голова паморочилася. Нарешті на арену винесли чорну потайну трубу механізму «Піро-Фенікс».

Катя зникла всередині.

Руки Алекса дрібно й неконтрольовано тремтіли. Напруга в залі досягла апогею — глядачі бачили його справжній, неприхований страх! Шість тисяч очей затамували подих. Усі чекали: зараз щось станеться, зараз завдасть удару дух помсти!

Алекс узяв до рук палаючий факел. Він тягнув час до останнього, вагався, благаючи подумки, щоб Катя вже була в безпечному люку під ареною... «Чи вона встигла? Чи спрацював важель?»

Підпал.

Вулкан іскор торкнувся суміші — і в ту ж мить Алекс занімів. Щось було не так! Колір полум'я спалахнув не звичним золотаво-жовтим, а отруйно-фіолетовим, засліплюючим світлом!

Алекс інстинктивно зробив крок назад. Потім ще один крок... І в цю секунду світ вибухнув.

ГУРКІТ!

Неймовірної сили вибух розірвав верхню частину апарату «Піро-Фенікс» на дрібні залізні уламки. Страшенна ударна хвиля підхопила Алекса, як пір'їнку, і з силою кинула назад — просто на перші ряди трибун.

Величний скляний купол «Зимового цирку» не витримав детонації. Величезні шибки з брязкотом посипалися додолу кривавим дощем.

У залі зчинилося справжнє пекло. Спалахнула дика, неконтрольована паніка, тиснява й божевільні крики: — Це злий дух! Це демон! — Рятуйтеся!

У густому, їдкому чорному диму, що затягнув усю сцену, дехто з охоплених жахом глядачів помітив понівечене опіками обличчя Павла, який відчайдушно біг до розірваної труби, і в залі закричали ще дужче, приймаючи його за самого диявола.

Алекс лежав на зламаних кріслах, чуючи лише дзвін у вухах, і крізь завісу диму дивився на палаючі руїни, де тільки-но була його Катя...