Глава 7. Присмак зради та вогню

До початку грандіозного виступу в «Зимовому цирку» залишалися лічені хвилини. За лаштунками вирував звичний передпрем'єрний хаос, але для Алекса Марка час ніби сповільнився. Його найбільшим страхом, його особистим пеклом була сцена зі спаленням — адже в палаючу трубу знову мала зайти Катя.

Алекс особисто, декілька разів поспіль, перевірив кожен гвинтик, кожну потайну панель та механізм скидання. Все працювало бездоганно. Подвійне дно відскакувало миттєво, а потайний люк під арену відкривався від найменшого натиску.

Поруч із потайною скринею порався Андрій — його помічник, який відповідав за піротехніку та реквізит.

— Ви, пане Марк, сьогодні виглядаєте зовсім не як завжди, — зауважив Андрій, готуючи паливні суміші. — Ніби на світ заново народилися. Повні сил, азарту...

— О так! — посміхнувся Алекс, і в його очах уперше за довгі місяці спалахнув справжній живий вогник. — Я сьогодні, мабуть, уперше за стільки років добре виспався. Що взагалі може бути кращим, ніж заснути, обіймаючи кохану?

Андрій раптом завмер. Пляшка з хімікатами в його руках на мить затремтіла. Він повільно повернув голову до Алекса й здивовано, майже розгублено промовив:

— Кеті?..

— Все може бути, Андрію, все може бути... — загадково посміхнувся Алекс, розправляючи свій модний фрак. Він відчував неймовірну легкість, адже знав, що це їхній останній виступ перед втечею до Південної Америки. — Сьогодні ми маємо зробити неймовірне, незабутнє шоу! Додай більше інгредієнтів для полум'я, Андрію. Нехай вогонь буде яскравим, як ніколи! Парижани мають отримати те, за що заплатили такі божевільні гроші.

Андрій повільно випростався. Його обличчя стало напружене, а голос звучав дивно впевнено й холодно.

— О так... Ви цей виступ, пане Марк, запам'ятаєте надовго, — загадково відповів помічник.

Алекс на секунду здригнувся й уважно подивився на Андрія. Це було абсолютно на нього не схоже. Зазвичай Андрій був відкритою, навіть балакучою людиною, яка ніколи не приховувала своїх думок і завжди говорила все прямо в очі. А зараз від його спокійного, майже пророчого тону по спині Алекса пробіг неприємний мороз.

Проте за кулісами вже чекав повний зал. Оркестр заграв урочистий марш, і 6 000 глядачів у залі вибухнули глухою, очікуючою хвилею овацій. Часу на роздуми більше не залишалося.