Глава 14. Батьківський попіл

Анна ридала, уткнувшись обличчям у знівечене плече Павла. Її пальці гарячково торкалися його сухих, обпалених рук, ніби вона намагалася пересвідчитися, що перед нею не привид.

У залаштунках панувала така тиша, що було чути лише тріскотіння каганців та важке дихання артистів. Обидва детективи повільно опустили зброю, переглядаючись із подивом. Алекс стояв мов укопаний. Його револьвер усе ще був спрямований у підлогу, але рука важко затремтіла.

Але найдепресивнішою була реакція Кеті. Вона стояла поруч із Алексом, зблідла мов крейда, і її губи беззвучно шепотіли лише одне слово:

— ТАТО?..

Павло повільно підвів єдине вціліле око на Кеті. У його погляді спалахнув такий безмежний, невимовний біль, що навіть холодний металевий відблиску револьвера здавався теплішим за його сповідь.

— Кеті... моя маленька Кеті, — голос Павла звучав неприродно ніжно, із хриплим свистом у спалених зв’язках. — Пробач мені. Я не мав показуватися тобі таким...

— Ти живий, — крізь сльози виговорила Анна, обіймаючи його за шию. — Боже мій, Павло, ми ховали тебе! Ми плакали над порожньою труною! Чому?! Чому ти покинув нас?!

Павло важко зітхнув, його знівечене обличчя перекосилося від гіркого спогаду.

— Бо я хотів дати вам краще життя, — хрипко мовив він, опускаючи погляд. — Багато років ми з тобою, Анно, були лише артистами у чужому цирку. Ми виходили на арену знову й знову, віддавали всі сили й відпрацьовували важкі номери за якісь копійки... поки власник цього шоу рахував прибутки, будував свої статки на нашому поту . Ми ледь зводили кінці з кінцями, і я... я вигадав дурний, злочинний план. Я домовився з місцевим лікарем. Ми мали інсценувати мій нещасний випадок на арені — я мав отримати легку травму, яка б дозволила списати мене як загиблого й отримати величезну страхову виплату. На ці гроші ви з Анною мали купити власний цирк і більше ніколи ні від кого не залежати. А через якийсь час, коли гомін довкола подій у цирку вщух би, я повернувся б до вас із новими документами. Це мав бути ідеальний план. 

Алекс звузив очі, слухаючи кожне слово: — Але щось пішло не так...

— Усе пішло в пекло, — гірко хмикнув Павло. — Під час того фатального номера я мав лише зобразити падіння. Але на краю арени стояла маленька Кеті. Вона занадто близько підійшла до огорожі... Я побачив, що вона ось-ось зачепить смолоскип і впаде прямо у вогонь! Я задивився на неї, втратив контроль і замість страхувальної сітки звалився прямо в чан із палаючою смолою...

Кеті закрила рот долонями, із її очей градом котилися сльози.

— Смола обпекла мене до кісток, — вів далі Павло. — Я пройшов крізь справжнє пекло. Лежачи в лікарні, я розумів: якщо я повернуся, лікарі й страховики розкриють обман, і ви не отримаєте ні гроша. А головне... я подивився в дзеркало й зрозумів, що перетворився на потвору. Я не хотів, щоб моя кохана дружина й маленька донечка жили зі мною лише з жалю та огиди. Я вибрав залишитися мертвим.

— Дурний... який же ти дурний! — ридала Анна, притискаючись до його спотвореної щоки. — Ми любили тебе! Мені не потрібні були ті гроші без тебе!

— Я знаю, Анно. Тепер я це розумію, — тихо мовив Павло. — Я стежив за вами з тіні всі ці роки. Я радів кожному тріумфу Кеті, я бачив, як вона росте. І коли я дізнався, що ви їдете до Праги, я просто хотів підійти ближче... я мріяв познайомитися з нею, заговорити з власною донькою.

Він зробив паузу, і його погляд став проникливішим:

— Але вчорашній вечір змінив усе. Степана вбив я.

По залу прокотився шокований вигук. Алекс міцніше стиснув рукоять револьвера, а Кеті здригнулася.

— Чому, Павло?! — вирвалося в Алекса.

— Позавчора ввечері,я бачив, коли Кеті відводила цього п'яного товстуна до номера, вона випадково дізналася про його крадіжки з каси, — випалив Павло. — Кеті пригрозила йому: або він повертає всі гроші Алекса, або вона розкаже все наступного ранку. Я пробрався за залаштунки цирку й вчора, сподіваючись перестріти Кеті й нарешті відкритися їй. Але замість цього у напівтемряві я побачив Степана. Він крутив у руках свій кнут й зловісно шепотів сам до себе...

Павло важко дихав:

— Він казав, що краще сьогодні ввечері придушить її цим кнутом, ніж віддасть свої статки. А тіло кине до клітки пітона, ключ від якої вже викрав у дресирувальника. Я зрозумів, що життя моєї доньки висить на волосині. Я не міг чекати! Я перехопив його біля службового виходу, розправився з ним його ж кнутом, використав його ключ і зачинив його всередині... Я зробив це, бо він збирався вбити Кеті!

У залаштунках запанувала важка, гнітюча тиша. Кеті дивилася на батька із сумішшю жаху, вдячності та невимовного болю. Він став убивцею ради неї.

— Але це ще не все, — додавав Павло, і в його єдиному вцілілому оці на мить спалахнув азарт колишнього артиста. — Усі ці роки, живучи в тінях, я не просто спостерігав. Я був колись акробатом, Алексе, і все своє життя мріяв створити один пристрій... Механізм, що працює на принципі важелів, противаги та прихованих роликів. Я понад усе хотів зустрітися з Кеті й передати це креслення вам для виступів. А після цього... після цього робіть зі мною що хочете: або вбивайте прямо тут, або віддавайте празькій поліції. Мені вже байдуже.

— Що це за пристрій? — здивовано запитав Алекс, опускаючи револьвер.

— З ним навіть початківець зможе літати під куполом так, ніби він найдосвідченіший акробат у світі, — хрипко пояснив Павло. — Мені потрібні лише декілька міцних пружин, система противаг, ролики... і особлива, шовкова прозора та тонка тканина. Вона приховає деталі під світлом ламп й створить абсолютну ілюзію невагомості.

Алекс на мить замислився, а потім рішуче повернувся до свого помічника:

— Все буде куплено. Андрій зробить це завтра, він дістане все необхідне.

Потім Алекс знову суворо поглянув на Павла, вказуючи на двох найнятих детективів:

— Але ви, Павло, відтепер будете під їхнім цілодобовим наглядом. Найменший рух не за планом, найменша спроба обману — і вас застрелять на місці. Зрозуміло?