Глава 13. Обличчя з попелу

Атмосфера під куполом празького цирку, через день після вбивства Степана, була напружена. Зал вирував, але для Алекса світ звівся до кількох точок: сяючої на арені Кеті, двох детективів у натовпі та темряви верхніх ярусів.

Кеті завершувала свій номер. Вона парила під куполом із дивовижною легкістю, і коли її ноги торкнулися землі, трибуни вибухнули оваціями. Саме в цей момент Алекс помітив його.

Чоловік у чорному плащі стояв біля самого проходу. Його обличчя було повністю закрите темною тканиною під глибоким каптуром, але Алекс відчував це фізично — незнайомець дивився лише на Кеті. Він застиг, наче прикований, і не міг відірвати від неї очей, повільно й ритмічно аплодуючи.

Алекс дав ледве помітний знак рукою. Обидва детективи, досвідчені й безшумні, виринули з різних боків натовпу. Поки чоловік у плащі заворожено спостерігав за Кеті, вони обійшли його з флангів і з легкістю, без зайвого шуму, закрутили йому руки за спину та вивели в залаштунки. Чоловік навіть не чинив опору, ніби йому було байдуже.

Однак вистава мала тривати. Настала черга Алекса та його номера зі «спаленням» Мері.

Але цього вечора все йшло шкереберть. Мері була абсолютно відстороненою, її погляд здавався скляним, а рухи — механічними та млявими. Після смерті Степана й пережитого шоку дівчина наче втратила душу. Вона плутала па, запізнювалася з виходом у таємні дверцята клітки й майже зіпсувала магічну ілюзію. Алекс ледве втримав номер від повного провалу. Усередині нього закипало важке розчарування та роздратування — це був її найгірший виступ, і лише сценічна майстерність Алекса врятувала шоу від ганьби.

Коли останній глядач залишив цирк і над порожніми трибунами запанувала зловісна, важка тиша, уся трупа, крім Мері, зібралася в глибині цирку.

Детективи грубо штовхнули чоловіка в чорному плащі на дерев'яний стілець посеред кола. Його руки були міцно зв'язані мотузкою. Навколо стояли стривожені артисти, Кеті притискалася до плеча Алекса, а Анна сиділа осторонь, байдуже дивлячись в одну точку.

Алекс повільно крокував уперед. Його обличчя було темнішим за ніч. Він дістав із внутрішньої кишені важкий, холодний револьвер, звів курок і спрямував дуло прямо в груди нерухомої постаті.

— Я не буду грати з тобою в загадки, — голос Алекса звучав як металевий хрускіт. — Я застрелю тебе прямо тут і списати це буде легко. Кажи, хто ти такий і чому ти переслідуєш мене й мою трупу? Чого тобі треба?!

Чоловік під каптуром лишався мовчазним.

Один із детективів ступив уперед, простягнув руку й одним різким рухом зірвав темну тканину з його обличчя разом із каптуром.

По залу прокотився важкий, жахаючий подих. Кеті відсахнулася, закривши рот долонями.

Перед ними сидів чоловік із жахливо спотвореним обличчям. Шкіри майже не було — суцільне, грубе, багряно-сіре попелище зі шрамами, що стягували рот у неприродну судому. Одне око було затягнуте білястою плівкою, а повіки згоріли. Це було обличчя людини, яка вижила в пеклі.

Алекс на мить заціпенів від побаченого, але перш ніж він встиг мовити бодай слово, з натовпу артистів вискочила Анна.

Вона кинулася до чоловіка на коліна, її обличчя залилося сльозами, а руки гарячково торкалися його вцілілого плеча, не боячись спотвореного вигляду.

— Павло?! — її голос розітнув тишу розпачливим, невіруючим криком. — Боже мій... Павло, це ти?! Ти живий?!