Глава 12. Заплямована честь

Біля службового виходу панувала  зловісна тиша, чутно було лише важке, ритмічне сичанням питона всередині клітки. Напівпритомна Мері, яку Алекс ледь утримував за плечі, повільно приходила до тями, а Кеті, бліда мов полотно, закривала рот долонями, аби не випустити розпачливого крику.

Невдовзі до залаштунків прибула празька поліція на чолі з інспектором — огрядним, утомленим чоловіком. Разом із поліцейськими прослизнув і молодий, гостроокий чоловік у трохи пом’ятому капелюсі — місцевий репортер, який миттєво дістав записник і почав жадібно занотовувати кожну деталь.

Першим допитали Квоку. Дресирувальник ледь тримався на ногах, його обличчя було сірим від шоку та важкого похмілля.

— Я... я пішов у номер одразу після свого виступу! — гарячково виправдовувався Квока, розмахуючи тремтячими руками. — Мені було зле після вчорашньої п’янки зі Степаном та нашої бійки. Я все світло в очах втрачав! Другого ключа від клітки в мене немає — чи я загубив його під час тієї сварки, чи в мене його просто викрали! Я присягаюся всім святим, мій пітон ніколи в житті не нападав на людей! Він не міг цього зробити сам!

Судмедексперт, що оглядав тіло, стиха мовив до інспектора, вказуючи на шию Степана: — Пане інспекторе, гляньте сюди. Тонкі, чіткі смуги. Його спочатку задушили мотузкою або тонким зашморгом, а вже потім кинули до клітки, щоб імітувати напад звіра.

Однак інспектор лише роздратовано відмахнувся: — Нащо нам плодити зайвий клопіт? Звір є звір. Ключ зник, була бійка, трапився нещасний випадок чи помста. Пишемо: напад хижака через недбалість.

Поліція не хотіла заглиблюватися у складні докази. Вони піднімали на сміх будь-які згадки про «прокляття цирку» чи чоловіка в чорному плащі, вважаючи це звичайними вигадками забобонних артистів. Лише молодий журналіст не зупиняв пера: він занотовував кожне слово про дивну фігуру в каптурі, про зниклий ключ та нестиковки зі слідами на шиї. Його очі горіли професійним азартом.

Алекс же був абсолютно впевнений: це справа рук чоловіка в чорному плащі. Вбивця просто прибрав Степана як небезпечного свідка, який знав забагато. Зрозумівши, що від офіційного розслідування допомоги чекати марно, Алекс того ж вечора діяв рішуче — він знайшов двох досвідчених приватних детективів у Празі та винайняв їх за власні кошти. Вони мали непомітно чергувати на наступному виступі цирку, аби заскочити нападника нагарячому.

Пізніше, коли поліція разом із Алексом піднялися до кімнати Степана для формального огляду речей, на них чекало ще одне відкриття.

Під ліжком, за купою брудного одягу та порожніх пляшок, слідчий витягнув важку шкіряну сумку. Коли її розстебнули, усім перехопило подих: сумка була вщент набита паперовими банкнотами та  монетами. Зіставивши номери на мішечках та маркування, стало очевидно — це були гроші, які місяцями систематично викрадалися з циркової каси.

Алекс заціпенів. Спостерігаючи за тим, як поліцейські перераховують награбоване, він відчув, як у грудях запекло від важкого, пекучого розчарування. Алекс Марк понад усе в житті цінував чесність і відданість справі. Він вважав Степана частиною їхньої тісної циркової родини, заплющував очі на його п'янство та вибрики, а той увесь цей час обкрадав їх із середини.

— Отже, твій касир виявився звичайним злодюжкою, — хмикнув інспектор, закриваючи сумку.

Алекс мовчки повернувся й вийшов із кімнати. Попереду будуть наступні  виступи, у залі  будуть чекати детективи, але тінь чоловіка в чорному плащі ставала дедалі ближчою та небезпечнішою.