Глава 11. Тінь смерті

Повернення до готелю після нічної прогулянки Прагою мало б принести бодай краплю спокою, але замість цього Алекс і Кеті потрапили в епіцентр чергового скандалу. У напівтемному внутрішньому дворику, лунали крики.

Дресирувальник питона — кремезний чорнокожий чоловік на ім’я Квоку, який завжди вирізнявся спокоєм, зараз ледь стримував гнів. Перед ним, кумедно похитуючись і розмахуючи руками, стояв геть підпитий Степан.

— Ти бездар, я тобі кажу! — горлав Степан, тицяючи пальцем у бік великої клітки, звідки виглядала масивна луската голова. — Ти свого хробака навіть танцювати не навчив! От мій ведмідь був  —  артистом! А твій пітон тільки й уміє, що лежати мотузкою!

— Я з тварин не знущаюся, на відміну від тебе! — гримнув Квока, згортаючи міцні кулаки. — Ти свого ведмедя до напівсмерті забивав, щоб він на задніх лапах стояв!

— Хто знущався?! — обурено вигукнув Степан, притиснувши руку до грудей. — Я його майже не бив! Навіть кормив іноді! Та твій питон за місяць у мене б гопак танцював, якби ти мені його віддав!

— Годі! — Алекс рішуче ступив між ними, розводячи чоловіків убік. — Степане, ти ледь на ногах стоїш. Квока, вибач йому, він не тверезий.

Степан щось белькотав про «невизнаний талан», але Алекс лише мовчки зітхнув і повернувся до Кеті: — Проведи його до номера, будь ласка. Нам тільки бійки перед завтрашньою виставою не вистачало.

Кеті підхопила Степана під руку, і той, бурмочучи собі під ніс про танцюючих змій, нарешті поплентався до сходів.

***

Наступного вечора празький цирк вирував. Повітря під величезним шатром просякло тирсою і липким передчуттям дива. Залаштунковий хаос був у самому розпалі.

З сутінків залаштунків раптом випірнув Степан. Він уже був тверезий, але його обличчя виглядало сірим, а погляд — гарячковим.

— Алексе, зачекай, — стиха мовив він, схопивши ілюзіоніста за рукав.

— Не зараз, Степане, скоро мій вихід, — відрізав той.

— Це про нього. Про того чоловіка в чорному плащі, — швидким шепотом випалив Степан, озираючись. — Я бачив його. Я знаю, хто він і чого шукає. Але ця інформація коштує грошей, Алексе. Великих грошей. Звісно, якщо ти хочеш дожити до кінця цих гастролей.

Алекс заціпенів, його пальці міцно стиснули залізний прут реквізиту. — Ми поговоримо одразу після шоу. Чекай мене біля службового виходу, — крізь зуби мовив ілюзіоніст.

Степан лише кивнув і розчинився в тіні.

Першою на арену вийшла Кеті. Її номер був справжнім тріумфом: вона працювала під самим куполом — легко, витончено, наче листок під подихом вітру. Коли вона завершила свій виступ і її ноги торкнулися м’якої тирси арени, увесь цирк підвівся зі своїх місць. Стоячі аплодисменти празької публіки заповнили весь простір. Кеті сяяла від щастя, вклоняючись на всі боки.

Алекс стояв біля краю арени, споглядаючи за нею з теплою усмішкою, яка вмить згасла.

Серед сотень розпалених, аплодуючих людей прямо в останніх рядах стояв чоловік у довгому чорному плащі. Його обличчя було повністю закрите глибоким каптуром і темною тканиною, але він поволі, демонстративно аплодував Кеті.

У ту ж секунду, коли Алекс зустрівся з ним поглядом, над ареною лунко тріснув товстий трос. Важка дерев’яна декораційна балка разом з лампами обірвалася під куполом і зі свистом полетіла вниз — прямо на Кеті.

— Кеті! — крик Алекса розітнув шум овацій.

Він кинувся вперед і в останню частку секунди перед ударом  відштовхнув її, збиваючи з ніг. Вони разом покотилися по тирсовому покриттю, і за мить за їхніми спинами з гуркотом і тріском розтрощилася важка конструкція.

Зал ахнув, зчинилась паніка. Алекс підвівся, перевірив, чи Кеті в порядку, і звернувся до глядачів:

— Панове! Прошу спокою! — його голос звучав впевнено та твердо, приховуючи шалений стукіт серця. — Це лише елемент несподіванки нашої програми! Ніхто не постраждав. Прошу вибачення за цей невеличкий переляк. А зараз — головний номер вечора!

Зал, трохи заспокоєний його рішучістю, знову затих і вибухнув аплодисментами. Алекс вивів на арену Мері й розпочав свій найнебезпечніший трюк із вогнем та «спаленням» у залізній трубі. Його руки діяли на автоматі, хоча всередині все охопив первісний жах. Номер пройшов філігранно, видовище вогню повністю заворожило глядачів.

Коли вистава нарешті завершилася і завіса впала, Алекс згадавши про розмову з Степаном,разом з Кеті, пішли його шукати.Мері бігла разом із ними.

— Де Степан? Він мав чекати біля виходу! — тривожно мовив Алекс.

Вони кинулися до службового виходу, де вздовж стіни стояли реквізитні скрині та тимчасові клітки. Мері бігла першою. Раптом вона зупинилася як укопана, випустила з рук реквізит і, видавши тихий, шокований звук, із глухим стукотом знепритомніла.

Алекс підбіг до неї, підхопив і поглянув убік клітки.

Кров застигла в його жилах.

Усередині залізної клітки, повільно й безшумно переливаючись м’язами під лускою, рухався величезний пітон. Його потужні кільця були щільно стиснуті навколо нерухомого тіла Степана. Очі Степана були широко розплющені, застиглі у вічному жаху, а неприродно зламана шия й синє обличчя свідчили про швидку й жорстоку смерть.

Замок на клітці був цілим. Засув — закритим.

Ніхто нічого не бачив. Усі дивилися виступ Марка з іншого боку шатра, а біля виходу не було жодної душі.