Глава 7. Нова Сукня

Шум і гомін гамірного львівського ринку ледве глушили внутрішню напругу, що наростала серед родини. Збори до гастролей доходили кінця, і закупівля нового гардероба була швидше вимушеною необхідністю, аніж приємною прогулянкою. Вони довго блукали між рядами, розглядаючи строгі пальта та суконні накидки, аж поки не зупинилися біля лавки з імпортним крамом.

Там, на дерев’яних вішаках, висіли французькі сукні. Вони виглядали так, ніби їх творили у таємних паризьких ательє спеціально для королівських осіб. Важкий оксамит глибоких відтінків, невагомий шовк, що мерехтів під галицьким сонцем, тонке мереживо й вишукана гаптовка — кожна деталь дихала розкішшю та недосяжною величчю. Але й ціна була відповідною. Дівчата не мали й половини необхідної суми, тож Анна вже завагалася й ступила крок назад, збираючись іти далі.

— Знаєш, Анно, — раптом зупинив її Степан, презирливо глянувши на цінники. — У Мері був такий жахливий стрес після того падіння... Та ще й ці домагання цього пройдисвіта Алекса Марка! Ми просто зобов’язані купити їй одну з цих суконь. Але ж вони такі дорогі... Де ми знайдемо такі гроші?

— Та й Кеті теж потрібно ку... — тихесенько почала Анна, але Степан, як і завжди, навіть не дав їй договорити.

— Ти знову за свою Кеті?! — спалахнув він, обернувшись до неї з люттю в очах. — Ти ж лише її й любиш, а мою дочку — ні! Все найкраще тільки для неї. Ох, як же важко бідній дитині рости без справжньої матері...

— Та я ж... — спробувала виправдатися Анна, але слова знову застрягли в горлі під його натиском.

— Це все вона винна! Ця мавпа! — продовжував сипати отрутою Степан, навіть не стишуючи голосу. — Вона просто мріє застрибнути в ліжко до Алекса і свідомо заважає щастю й коханню моєї донечки! Вона така ж сама, як і її батько — той невдаха Павло, недоакробат!

Кеті стояла трохи осторонь. Вона давно звикла до постійних образ і жовчі зі сторони Степана, але коли мова зайшла про її батька, щось усередині дівчини боляче надломилося й вибухнуло.

— Мій батько був найкращим! — зірвалася Кеті, її голос затремтів від люті й болю. — Найкращим батьком, чоловіком і акробатом! Його трюки досі ніхто в світі не може повторити! А який він був гарний, який стрункий... Мамо, як ти взагалі можеш лягати в ліжко з цією потворою?!

— Ти не маєш права так говорити про Степана! — перелякано втрутилася Анна, закриваючи обличчя від сорому перед перехожими. — Він для тебе стільки зробив...

— Що він зробив?! — відрізала Кеті, викрокуючи вперед. — Заволодів усіма грошима з нашого цирку, який ми купили на гроші, зароблені моїм татом? А тепер ми змушені випрошувати в нього кожну копійку! Та він навіть на арену не виходить!

— Заткнись, мавпо! — проричав Степан, почервонівши від гніву. — Я керую цим цирком! Усі гроші, які ми зараз маємо і заробляємо — це все завдяки мені!

Поки їхня сварка привертала увагу роззяв, з-за ширми примірочної повільно вийшла Мері. На ній була бежева сукня — найкраща, найвишуканіша з усієї колекції. Шовк ідеально лягав по фігурі, створюючи ілюзію ніжного сяйва навколо дівчини.

Степан миттєво змінився в обличчі. Його очі спалахнули гордістю.

— Ми купуємо її! — прогримів він на весь ринок, навіть не намагаючись торгуватися за ціну, що було абсолютно не схоже на його звичну скупість.

Принижена й розбита Кеті відмовилася повертатися додому разом із ними. Їй потрібне було повітря. Вона повернула в бік вузьких, безлюдних львівських вуличок, де тіні від старовинних будинків ховали її від чужих очей.

Дівчина йшла бруківкою, і сльози обпікали їй щоки. «Якби мій татко був живий... Він би захистив мене. Він би знайшов гроші на будь-яку сукню. Як же я хотіла б знову його обійняти... Знову відчути себе маленькою, безпечною дівчинкою...»

Аж раптом її погляд зачепився за фігуру попереду. Вуличкою швидко крокував високий чоловік у довгому, вугільно-чорному плащі. З кишені його подекуди затертого одягу прямо на бруківку випав обшарпаний шкіряний гаманець.

— Зачекайте! Ви впустили! — вигукнула Кеті й підбігла, підхопивши гаманець з землі.

Вона завернула за ріг вулиці, куди щойно ступив незнайомець, щоб віддати річ... але провулок був абсолютно порожнім. Чоловік ніби розчинився в повітрі за частку секунди. За високими кам'яними стінами панувала лише гнітюча тиша.

Кеті стиснула в руках холодну шкіру кошелька. Це траплялося вже не вперше.

З самого дитинства саме Кеті дивовижним чином постійно знаходила на вулицях гроші чи цінні речі. Доля ніби підкидала їй порятунок у найважчі хвилини. Мері ж не щастило ніколи — вона не знайшла за своє життя навіть дрібної монети, через що завжди потай і глибоко заздрила Кеті...

Дівчина тремтячими пальцями розстебнула защіпку. На її подив, усередині старого, потертого гаманця виявилася солідна пачка купюр. Коли Кеті перерахувала гроші, по її спині пробіг легкий морозець: сума була точно такою ж, скільки коштувала та розкішна французька сукня, яку Степан купив для Мері.

«Який дивний, майже лякаючий збіг...» — промайнуло в голові дівчини.

Не роздумуючи більше ні хвилини, Кеті розвернулася й щодуху побігла назад на ринок. Серце калатало десь у горлі від надії. Проте такий вишуканий крам довго не затримувався. Вона задихана підбігла до прилавка саме в той момент, коли покупець забирав останнє вбрання з полиці, а продавець ховав гроші в скриню.

Кеті важко зітхнула, відчуваючи, як згасає остання іскра радості. — Це... це була остання? — ледве чутно запитала вона.

Продавець втомлено зітхнув, потираючи чоло, а потім уважно оглянув тендітну постать дівчини. — Взагалі-то так, — мовив він, а потім стишив голос і додав: — Та й ті французькі сукні були б на вас надто завеликі. А от ця...

Чоловік нахилився й дістав із глибокого дерев'яного ларця, схованого під прилавком, щось справді неймовірне. Він розгорнув ніжно-блакитну сукню. Вона здавалася витканою з ранкового туману й небесного сяйва, а тонке срібне шиття на корсеті мерехтіло, мов іній.