Глава 6. Європейське турне

Минув день. Наступний виступ пройшов абсолютно гладко — жодної осічки, жодної зірваної трапеції чи незапланованої паузи. Глядачі аплодували, але за лаштунками панувала гнітюча тиша.

Мері, чия рука тепер була у важкій гіпсовій пов'язці, уникала будь-якого контакту. Вона не мовила жодного слова ні до Алекса, ні до Кеті, постійно опускаючи очі, ніби відчувала провину за свою вигадану історію та скандал. Єдиним, з ким вона спілкувалася, був Степан. Вони постійно про щось шепотілися в кутках, і після кожної такої розмови Степан кидав на решту трупи важкі, сповнені люті погляди, бурмочучи собі під ніс якісь погрози.

Коли виступ завершився і артисти почали знімати грим, у залаштунковий простір впевненим кроком зайшов незнайомий чоловік. На ньому був дорогий костюм, а в руках він тримав тростину з елегантним набалдашником.

— Доброго вечора, панове, — сказав він, знявши капелюха й зробивши легкий уклін. — Дозвольте відрекомендуватися. Я — пан Бауман, імпресаріо. Я був на ваших останніх виступах і мушу визнати: це дивовижне видовище.

Алекс і Анна переглянулись поглядами, поки пан Бауман продовжував:

— Я тут для того, щоб запропонувати вам грандіозний тур Європою. Варшава, Прага, Берлін, Париж... Найкращі майданчики, найвибагливіша публіка. І, звісно ж, — чоловік дістав із внутрішньої кишені конверт і назвав суму, від якої в Алекса перехопило подих. Гроші пропонувалися справді величезні.

Алекс, не вагаючись ні хвилини, протягнув руку: — Ми згодні, пане Бауман. Це саме те, що нам потрібно.

Після того, як імпресаріо потиснув їм руки й покинув цирк, важка атмосфера останніх днів на мить розвіялася. Величезні перспективи й предчуття європейської слави затьмарили всі чвари. Навіть давні образи відійшли на другий план — трупа вирішила негайно відсвяткувати цю подію.

***

Вони сиділи в затишному куточку невеликого ресторанчика неподалік від цирку. Атмосфера була наповнена радісним галасом і сміхом — європейське турне, про яке кожен із них мріяв роками, нарешті ставало реальністю. Келихи дзвеніли, обличчя світилися від надії.

Весело було всім, окрім Мері. Через перелом руки вона не змогла б брати повноцінну участь у найближчих концертах, і це катувало її не менше, ніж фізичний біль. Помітивши її похмурий вигляд, Алекс намагався розрядити обстановку: — Не журись, Мері. У турі я все тобі компенсую — і гонорари, і зручності, ти навіть не відчуєш різниці.

— А розбите серце хто їй компенсує?! — раптом прохрипів Степан. Його очі зблиснули злістю над келихом вина. — Це ж через вас її ледь не забрав той проклятий дух! Ви звабили її своїми обіцянками, а тепер викинули, як непотріб!

За столом запала крижана тиша. Мері, в чиїх очах знову заблищали сльози недавнього приниження, різко підхопилася з місця.

— Досить! — вигукнула вона й, закривши обличчя рукою, вибігла з ресторанчика в нічну темряву.

Алекс важко зітхнув і теж піднявся з-за столу. Він вийшов на вулицю слідом за нею — не для того, щоб заспокоїти чи повернути її, а просто щоб побути на самоті й трохи охолонути від напруги. У голові відчувалося легке, але неприємне запаморочення від випитого алкоголю. Він дістав із кишені товсту сигару, чиркнув сірником і затягнувся, дивлячись на порожній нічний тротуар.

І тут боковим зором він помітив рух.

Біля сірого цегляного паркану сусіднього провулка майнула темна постать. Тінь ніби стежила за ним, вичікуючи момент.

Алкоголь і спалах люті зробили свою справу — Алекс не став роздумувати. Рука миттєво злетіла до внутрішньої кишені пальто, вихоплюючи важкий револьвер.

Помітивши зброю, тінь різко кинулася втікати у глибину темного провулка.

— Стій! — вигукнув Алекс і натиснув на курок.

Гуркіт пострілу порушив нічну тишу, вибивши іскри з бруківки поруч із бігучою фігурою, але куля пішла в молоко. Тінь зникла у темряві, розчинившись у нічному тумані так само раптово, як і з'явилася.