Глава 4. Тіні за лаштунками

У залі все ще лунали згасаючі овації — глядачі, захоплені неймовірним номерам Кеті, майже забули про моторошне падіння Мері. Але за кулісами панувала зовсім інша атмосфера. Магія цирку зникала, поступаючись місцем люті й страху.

Щойно Алекс зробив крок у залаштунковий простір, на нього з кулаками накинулася Анна. Її обличчя було блідим від гніву, а в очах стояли сльози.

— Я вас попереджала! — кричала вона, намагаючись вдарити його в груди. — Я попереджала вас про прокляття, пане Марк! Я благала, щоб ви й близько не наближалися до моїх дівчат! А ви?! Що ви натворили?! Мері ледь не вбилася! Це все через вас, через ваші брудні домагання!

Алекс перехопив її руки, намагаючись утримати люту жінку на відстані.

— Заспокойтеся! — відрізав він голосно й жорстко. — Я до неї не домагався! У мене з вашою Мері нічого не було й не може бути! Вона взагалі мені не цікава!

Ці слова пролунали наче грім серед ясного неба.

У цей самий момент з-за костюмерної ширми вийшла Мері — зі перев'язаною рукою, змучена, але з надією в очах, яку зараз вщент розбили ці жорстокі слова. Вона застигла на місці, всмоктуючи кожне слово Алекса. Обличчя дівчини викривилося від болю та сорому. Спалахнувши від приниження, Мері розплакалася й, не мовивши жодного слова, розвернулася та вибігла геть із цирку в холодний львівський вечір.

***

Кеті, яка стояла неподалік і спостерігала за цією сценою, мружилася. У її очах на мить промайнув темний вогник здогадки. «То це все Мері вигадала...» — промайнуло в її голові. Вся історія про залицяння, зізнання й пропозицію провести до номеру була лише фантазією дівчини, яка прагнула бажаного.

Алекс тим часом важко дихав, ігноруючи шокований вираз обличчя Анни. Його погляд був спрямований кудись убік, наповнений темною рішучістю.

— Ви взагалі бачили того чоловіка в залі? Чоловіка-тінь у чорному плащі? — швидко й збуджено мовив Алекс, озираючись на дівчат. — Хтось іще бачив його?! Це все через нього, я впевнений!

Не чекаючи відповіді, він різким рухом заліз під піджак і вийняв свій важкий револьвер — зброю, з якою останнім часом майже не розлучався. Метал зловісно зблиснув під тьмяним світлом залаштункових ламп.

— Я знайду його, — зціпивши зуби, процедив Алекс. — І я вб'ю його.

— Що це взагалі за прокляття? — Алекс зiрвався на фальцет, вимахуючи зброєю. — Звідки цей чортів демон узявся на нашу голову?!

Степан поволі похитав головою, вибиваючи дріб пальцями по дерев’яній гримерній стійці. На його обличчі не було шоку — лише глибока, важка втома людини, яка давно чекала на цей момент.

— Про це ж усім відомо, Алексе... Хто хоч трохи знає історію цирку, — тихо мовив Степан, не зводячи очей від холодного металу в руках чоловіка. — Десь сто років тому біля Києва зупинився бродячий цирк. Головною його зіркою був фокусник і акробат — неймовірно красивий, чорноволосий юнак на ім'я Іван. Дівчата втрачали розум від одного його погляду. Не оминала ця участь і місцеву знать.

Степан зробив паузу, поглядаючи на зблідлу Анну, і продовжив:

— Іван спокусив молоду графиню, єдину доньку старого й гордівливого графа. Коли з'ясувалося, що дівчина вагітна, граф оскаженів. Дружина його давно померла, донька була єдиною втіхою та спадкоємицею. Граф прибув до цирку з озброєною вартою, збираючись розірвати зухвалого артиста на шматки. Але донька впала батькові в ноги. Вона так гірко благала, так пристрасно присягалася в коханні, що старий поступився. Граф змінив гнів на милість і наказав готувати пишне весілля. Приборканий циркач мав стати дворянином.

У гримерці зависла важка, майже непорушна тиша.

— Усі готувалися до свята, — майже пошепки продовжував Степан. — Та в ніч перед весіллям графиня, не тямлячи себе від щастя, таємно прибігла до циркового шатра. Вона хотіла обійняти свого нареченого... Але замість цього побачила його під самим куполом. Іван кохався з новою молоденькою акробаткою, сміючись над наївністю своєї "високородної ляльки". Княгиня не витримала зради. Вона повернулася до маєтку, одягла сніжно-білу весільну сукню і пішла на глибокий став. Вона втопилася... разом із ненародженою дитиною.

Степан стиснув кулаки, а його голос забринів від темного жаху:

— Горе графа було відчайдушним і безумним. Втративши єдину кровну душу й незрілий плід її живота, він утратив глузд від приниження та болю. Наступної ж ночі графові слуги вдерлися до цирку. Вони зв'язали Івана та його коханку міцними канатами прямо посередині циркової арени. Старий граф особисто облив усе навколо гасом, ступив у центр до зрадників і підпалив себе разом із ними. Полум'я за лічені хвилини поглинуло всіх.

Степан підвів важкий, похмурий погляд на Алекса:

— А як відомо, самогубці не потрапляють ні до раю, ні до пекла. Душа графа застрягла між світами, перетворившись на лютий, незгасний дух помсти. Відтоді цей злий дух блукає тут і методично вбиває кожного, між ким виникають любовні почуття чи службові романи в цирку — усіх акторів та колег, які наважуються кохати на цій сцені. І це пекло не зупиниться, Алексе. Дух заспокоїться лише тоді, коли весь цирк та коханці не згорять дотла... Аж поки полум'я не спопелить кожну дошку, як колись на тій арені.

— Тому ми з Анною і не виступаємо разом! — вихопилося в Степана. — Цей привид уже забрав Павла, який сконав у жахливих муках від опіків! Саме через це я й покинув дресирувати тварин... Відмовився від шаленого успіху й овацій, аби сховатися в тіні цирку й стати звичайним керівником!

Алекс стиснув рукоять револьвера . Його погляд перескочив з похмурого обличчя Степана на Анну. Жінка стояла, притулившись до стіни, і, здавалося, майже не дихала. В її очах застиг крижаний жах.

— Я вважав це безглуздими чутками, закулісними забобонами... — тихіше продовжив Алекс, відчуваючи, як по спині стікає холодний піт. — Я лише хотів не образити  її. Але ця тварюка все одно знайшла нас. Він був у залі, Степане! Дивився просто на мене! Якщо цей граф-самогубець шукає вогню, то я влаштую йому власне пекло раніше, ніж він добереться до когось із дівчат. Я вб'ю його першим!