Частина 2. Початок у зимовому Львові

Кінець грудня 1852 року зустрів їх у Львові особливою, майже магічною атмосферою. Місто, яке нещодавно пережило буремні події Весни народів, розквітало у передріздвяному вбранні. Вузькі бруковані вулички були занесені пухнастим снігом, який м'яко рипів під колесами циркових возів. Величні кам'яниці Площі Ринок майоріли святковими вогнями, а з вікон цукерень та кав'ярень доносилися густі запахи свіжозмеленої кави, кориці, гарячого шоколаду та імбирного печива. На тлі зимового неба гостро вимальовувалися вежі латинського катедрального собору та ратуші. Львів готувався до Різдва, і місцева аристократія прагнула яскравих видовищ.

Вони розпочали гарячкову підготовку. Виступи у Львові мали стати грандіозними — Алекс був рішуче налаштований перевершити їхній попередній успіх у Києві.

Темрява за кулісами важко дихала пилом, залишками магічного диму та запахом гарячого воску. Гомін зали повільно згасав, але в повітрі все ще відчувалася електрична напруга після вистави.

Алекс Марк ступив на дерев’яні помости, відкидаючи важку оксамитову штору. Його погляд одразу знайшов Кеті. Вона стояла біля дзеркала, повільно знімаючи сценічні прикраси, і в її силуеті вже не було ані краплі від тієї відчайдушної акробатки, яка кілька хвилин тому летіла під самими колонами куполу.

— Ви граєте з законами фізики, Кеті, — Алекс підійшов ближче, не приховуючи захоплення. — Але те, що ви робите за лаштунками... це справжнє чаклунство. Я сам вираховував кожну секунду вашого графіка, але перетворитися зі спритного «птаха» під куполом цирку на вишукану леді з королівською грацією за якісь п’ять хвилин? Це неймовірно.

Кеті легенько закинула голову й тихо, пронизливо засміялася. Цей сміх був дивно розкутим, проте в ньому звучала ледь помітна гіркота.

— О, пане Марк, чоловіки так часто недооцінюють здібності жінок, — вона розвернулася до нього, граціозно склавши руки. — Ви щиро вважаєте нас чимось неповноцінним, здатною лише прикрашати вечори або виконувати чужі вказівки.

— Я заперечую! — Алекс підняв долоні, але в його очах спалахнув живий інтерес. — Але я завжди вважав, що для того, аби триматися як аристократка, треба принаймні народитися в палаці та роками терпіти суворих вчителів та етикет.

— Той, хто справді прагне чогось досягти й змінити своє життя на краще, буде вчитися сам — без наглядачів і палаців, — вона пильно поглянула йому в очі. — Чи не правда?

— О, звичайно! — Алекс зробив крок уперед, гаряче підхоплюючи її думку. — Я й сам такий. Якби я просто плив за течією, то й досі залишався б якимось Олександром Максимовичем — нудним викладачем у старій гімназії, який рахує копійки від зарплати до зарплати. Ми надто схожі, Кеті. Це обов'язково треба відсвяткувати! Може, ми сходимо десь удвох? Знайдемо затишний ресторан, спробуємо справжньої львівської кави або завітаємо до...

— Алексе, вибачте, але я не можу, — спокійно перебила його Кеті.

Алекс важко видихнув, його обличчя на мить спотворилося від досади й спалаху гніву:

— О, знову! Знову це ваше вигадане «прокляття»! Як взагалі доросла, розумна людина може вірити в подібні нісенітниці?!

Він імпульсивно простягнув руки, намагаючись пригорнути її до себе, але дівчина м'яко, проте непохитно відсторонилася.

— Алексе, зараз ні... — тихо, але карбуючи кожне слово, мовила вона.

Кеті розвернулася й легкою, невагомою ходою, наче лебідка по воді, рушила крізь напівтемряву до виходу з цирку. Алекс Марк залишився стояти на місці, заворожено й безпорадно дивлячись їй услід, поки її силует остаточно не розчинився в нічних тінях.