Глава 18. Ціна помилки

Двоє кремезних жандармів затиснули Алекса з обох боків і безцеремонно затягли до будівлі міської поліції. З ним поводилися, наче з найнебезпечнішим рецидивістом чи вбивцею: грубо штовхали в спину, не даючи навіть випростатися, та міцно тримали за заламані руки. Грубий важкий замок кабінету начальника поліції клацнув, і Алекс опинився всередині.

За масивним дубовим столом сидів чоловік. Він був підстаркуватий, але мав надзвичайно мужній та статний вигляд. Його глибокі риси обличчя випромінювали суворість, а проникливий, непохитно-рішучий погляд одразу видавав у ньому людину, звиклу володарювати та наказувати.

Це був чоловік Анастасії Карпович. Хоч роки й залишили свій слід, він виглядав старшим за свої літа — перш за все через важкий, вольовий характер та непохитну владу, яку мав у своїх руках.

Він повільно підвівся з-за столу, відвів руки за спину та зміряв Алекса льодяним поглядом. У кабінеті запанувала важка, гнітюча тиша.

— У цьому місті закон — це я, — карбуючи кожне слово, вимовив господар кабінету. — А ти, Алексе, догрався. Ти взагалі втратив глузд, якщо наважився залицятися й зустрічатися з моєю дружиною. Своїми вчинками ти власноруч підписав собі смертний вирок. Ти все одно помреш, і нехай це стане уроком для кожного...

Федір Карпович дав Алексу простий вибір: померти повільно, у нелюдських муках, чи швидко й безболісно. Єдине, що по-справжньому цікавило старого — як саме йому – пройдисвіту вдалося зачарувати його дружину.

— Я дав Анастасії все, про що можна мріяти, — випалював кожне слово Федір Карпович, повільно ходячи довкола прикутого до крісла Алекса. — Найкращий будинок у столиці, прибиральниці, особиста кухарка, вчитель музики... Вона навіть уявлення не має, що таке гроші чи як вони здобуваються! Її завдання — лише обирати, а моє — платити. Театри, світські прийоми, розкішні бали... Всі її забаганки здійснювалися за першим клацанням пальців. Вона стала прикрасою вищого товариства. І тут мені доносять, що моя дружина таємно зустрічається з якимось дрібним шарлатаном, який заробляє на життя дурячи наївних дурнів.

Він зупинився прямо перед Алексом, і в його очах спалахнув холодний, смертоносний вогник:

— Поясни мені, покажи свій фокус: чим фокусник без копійки в кишені зміг переманити таку жінку?

Алекс миттєво зрозумів: ця людина не блефує і говорить щиру правду, а шансів на порятунок у нього майже немає. Тим не менш, здаватися він не збирався. Увімкнувши все своє ораторське мистецтво на повну потужність, він почав палко переконувати начальника поліції:

— Я й сам не можу цього уявити! — підіграв Алекс, зробивши найчесніший вираз обличчя, на який тільки був здатен. — До мене доходили чутки, що ваша дружина — одна з найдостойніших і найвихованіших жінок у Києві. Щоб вона здатна була на подібне? Це ж явний, брудний наклеп! У вас така висока посада, пане начальник, та ще й дружина — перша красуня. У вас неодмінно має бути безліч заздрісників.

Федір Карпович повільно примружився, подивившись на нього з важкою, смертоносною загрозою:

— Так, красуня...

— Саме так, красуня! — підхопив Алекс. — Тому вам і заздрять, вигадуючи усілякі нісенітниці. Подумайте самі: ну що така жінка могла б знайти в такому звичайному бродязі, як я?

У думках Алекса раптом спалахнула їхня остання  зустріч з Анастасією — її гарячий подих, трепетні слова та той самий спогад, від якого перехоплювало подих. Йому коштувало титанічних зусиль ледь стримати посмішку, що так і норовила з'явитися на губах.

— Я вас щиро запевняю, — спокійно продовжив він, втримуючи голос від тремтіння, — якщо щось подібне й було, то це точно не я. Після моїх гучних виступів у місті з'явилася ціла купа двійників. Вони зваблюють жінок і навмисно представляються моїм ім'ям, а я вашу дружину взагалі в очі не бачив!

***

Федір Карпович обожнював свою молоду красуню-дружину й понад усе на світі боявся навіть допустити думку про її можливу зраду. Але ще більше за особисту зневагу його жахав розголос. У його положенні плітки були смертельнішими за кулю: втрата поваги колег, глузливі погляди підлеглих і шепіт за спиною в дворянському зібранні. Якщо начальник поліції не може утримати порядок у власному домі та впоратися з власною жінкою, то як він може керувати містом? Версія з двійником була для нього зручним, хоч і крихким, але рятівним солом’яним капелюхом у цій брудній історії. 

Федір Карпович сказав переконливо та впевнено: — У тебе є час до завтра, щоб назавжди зникнути з цього міста. В іншому випадку — і тебе, і всіх твоїх двійників чекає смерть.

— Але як же так? — спантеличено вигукнув Алекс, намагаючись зачепитися за останній аргумент. — У мене ж вже всі квитки на шоу продані, я...

— Якщо ти не поїдеш, — різко перебив його начальник поліції, спираючись руками об стіл і нахиляючись уперед, — то я особисто влаштую тобі шоу. Справжнє! Із спаленням на площі!

Він глухо, моторошно засміявся, і від цього сміху в Алекса сироти пішли по шкірі. Фокусникові стало геть не по собі: він виразно зрозумів, що цей чоловік зовсім не жартує і другого шансу в нього вже не буде.