Глава 15. Солодкий отруйний роман

Дні пішли один за одним, мов кадри в різнокольоровому калейдоскопі. Вони зустрічалися майже щодня. Для Анастасії кожен ранок тепер починався лише з однієї думки — про готельний номер Алекса, затиснутий між зимовим туманом та камінним теплом. Вона буквально згорала від нетерпіння, рахуючи хвилини до чергової втечі, ховаючись від сторонніх очей під важкими хутрами та густими вуалетками.

Опиняючись у його мужніх, упевнених руках, дівчина забувала про все на світі: про суворого чоловіка з його холодним контролем, про золоту клітку власного будинку й постійний, отруйний страх бути викритою. У ці години Анастасія почувалася найщасливішою жінкою у світі. Вона віддавалася цьому почуттю без залишку, розчиняючись у кожному поцілунку та в кожному ласкавому слові, яке Алекс шепотів їй на вухо.

Марк робив їхні зустрічі схожими на магічний сон. У номері на Анастасію завжди чекали свіжі квіти, заморське шампанське, а з хрипкого грамофона тихо лунали ніжні мелодії. Вони багато танцювали, і Алекс декламував їй вірші про кохання, граючи її враженим серцем, мов досвідчений музикант.

Того дня на вулиці панувала гидка, вогка негода. Груднева відлига перетворила міські вулиці на слизьку, брудну сльоту. Анастасія дісталася готелю геть знесиленою та роздратованою — мокрий сніг зіпсував настрій, а крижана вогкість пробрала до кісток. Їй здавалося, що сьогодні ніщо у світі не зможе розвіяти цю важку, сіру тугу.

Проте, як тільки вона переступила поріг його номера, роздратування почало танути. У повітрі витав ніжний, солодкуватий квітковий аромат мильної піни. Алекс подбав про все заздалегідь: у суміжній кімнаті на неї чекала глибока ванна, вкрита густою, білою шапкою піни, що мерехтіла у відблисках свічок.

Коли Анастасія повільно занурилася у теплу, оксамитову воду, м'яке тепло миттєво огорнуло її тіло. Всі тривоги, втома від мерзенної погоди та страх перед майбутнім умить розчинилися, поступившись місцем блаженній млості й безмежному захопленню людиною, яка так філігранно вміла вгадувати кожне її бажання.

Так само ніжно, як тепла піна огортала тіло Анастасії, Алекс покривав її шкіру гарячими поцілунками й трепетними обіймами після ванни. Дівчина беззастережно віддавала всю себе в його володіння, і він цим уміло користувався. Він  чергував неймовірну, майже невагому ніжність із чуттєвою, пристрасною наполегливістю під кінець, викликаючи в ній хвилі ейфорії, що відгукувалися в найвіддаленіших куточках свідомості.

Знесилена, сп'яніла від ласк, Анастасія з важкістю підняла довгі вії й тихо мовила, розпливаючись у щасливій посмішці:

— Алексе, ти неймовірний... Я так не хочу, щоб цей момент колись закінчувався. Я закохана в тебе до нестями... А ти? Ти мене так само сильно любиш?

Вона очікувала почути чергове красиве запевнення, але раптом побачила, як завжди впевнений, зверхній Алекс починає ніяковіти. Його погляд здригнувся й відвівся вбік. У душі Анастасії промайнула тривожна тінь — вона все розуміла, але настільки боялася зруйнувати свою казку, що навіть не хотіла про це думати.

— А ти колись кохав? — ледь чутно спитала вона, розриваючи важку паузу.

— Так, — тихо, майже пошепки промовив Алекс, і в його голосі вперше прорізався  справжній біль. — Тому зараз я дуже боюся знову в когось закохатися. Я дізнався, що таке втратити кохання... Коли ти стоїш біля труни з найдорожчою людиною і розумієш, що ти абсолютно безпорадний. Що ти не можеш нічого вдіяти.

— Я навіть... набравшись трохи впевненості, найбільше у житті боюся знову закохатися, — продовжив Алекс, і його голос звучав відчужено. — І постійно ризикувати знову це втратити.

Повітря в кімнаті натяглося від незручної мовчанки. Але перш ніж Анастасія встигла промовити бодай слово співчуття, Алекс раптом повернувся і різко залоскотав її біля ребер, миттєво зламавши похмуру напругу.

Дівчина дзвінко, заливисто засміялася, звиваючись у його обіймах від несподіванки. Це була його витончена гра — він швидко змінив небезпечну тему, повертаючи в номер легкість і грайливий азарт.

— Але ти робиш мене неймовірно щасливим, — Алекс усміхнувся, схилившись над нею знову. — Хіба тобі цього мало?

Анастасія злегка закусила нижню губу й повільно вигнула гнучку спину, граціозно рухаючись так, щоб Алекс мимовільно звернув увагу на її відкриті, звабливі груди. У її очах спалахнув вогонь, що спалював залишки сором'язливості.

— Так,мало! — тихо й вимогливо мовила вона, провівши пальцями по його плечах. — Я хочу тебе всього.

— Я хочу бути лише твоєю, — шепнула Анастасія, дістаючи пальцями до його скроні й заглядаючи в саму глибину його очей. — Скажи... ти зміг би покинути все і втекти зі мною? Кудись далеко-далеко звідси?

Алекс нічого не відповів. Він лише зробив глибокий, важкий вдих,а потім видих і в його погляді на мить промайнуло щось незбагненне. Перш ніж дівчина встигла зчитати цю мовчанку, його гаряча долоня впевнено лягла їй на коліно.

Один швидкий, владний рух — і він повернув її на спину, знову перетворюючи розмову на гру. Почавши з легких лоскотів, від яких Анастасія знову млосно затріпотіла, Алекс подався вперед і накрив її тіло своїм. Його губи жадібно ковзали по її шиї, торкалися чутливої шкіри за вушком, опускалися нижче до лопаток і вигину спини, залишаючи за собою вогненний слід.

Коли його сильні пальці владно й міцно схопили її за сідниці, притягуючи ще ближче до себе, по тілу Анастасії прогарцював такий потужний розряд пристрасті, що свідомість миттєво затьмарилася. Серце калатало десь у горлі, а думки остаточно розпалися на шматки. Вона забула, про що щойно запитувала, забула про страх, чоловіка та втечу — залишився тільки він, його дотики й цей солодкий, отруйний туман, у якому вона добровільно тонула.