Глава 14. Відверте зізнання

Готельний номер Алекса пахнув сухими пелюстками троянд і тонким ароматом фіалок, який Анастасія принесла із собою з морозної вулиці. За вікном лютував грудневий вітер, але тут, біля каміна, панувало м'яке, напівтемне тепло.

На відміну від Кеті, яка відмовилась від спиртного, Анастасія від шампанського не відмовилася. Вона повільно робила ковток за ковтком, спостерігаючи, як кришталевий келих поблискує у відблисках вогню. Золотисті бульбашки та тепло каміна поступово знімали з неї той крижаний панічний страх, із яким вона переступила поріг.

— Ти навіть не уявляєш, Алексе, чим для мене був той дім, — Анастасія зробила повільний ковток шампанського, спостерігаючи, як золотисті бульбашки грають у світлі каміна. Кришталевий келих трохи тремтів у її пальцях, але це був уже не той крижаний панічний страх, з яким вона переступила поріг його номера. Навпаки, це було солодке трепетання. — Це була золота клітка. Дорога, блискуча, але жорстока й задушлива.

Вона опустила погляд на прозоре скло, повертаючись думками в ті роки, які воліла б назавжди викреслити з пам'яті.

— Мене віддали за нього зовсім дівчинкою, у сімнадцять років. Він був старший на цілих двадцять літ — багатий, впливовий, із високим чином у поліції... Для моєї родини він здавався ідеальною партією. Але для мене? Я не кохала його жодної секунди. З роками ці золоті ґрати лише міцнішали. Він виявився сухою, грубою людиною. Він абсолютно не вмів бути ніжним, не умів дарувати щось від щирого серця чи просто спитати, від чого я посміхаюсь. Він умів лише віддавати накази, керувати й вимагати покори.

Вона тихо зітхнула, звівши на Алекса свої глибокі, сумні очі.

— Єдиним моїм порятунком були книжки. Я зачитувалася любовними романами до пізньої ночі, гортала ті жовті сторінки й згасала від туги. Я мріяла бодай раз у житті відчути те справжнє, божевільне, дике кохання. Мені так прагнулося, щоб чоловік марив мною, боготворив мене, здійснював заради мене подвиги... Але я навіть уявити не могла, що все це може статися з мною насправді. Що казка вийде за межі паперу.

Анастасія опустила келих на столик і подивилася йому прямо в очі. У її голосі більше не було вагань, лише відчайдушна пристрасть, змішана з легким острахом:

— Мій чоловік вважає мене своєю власністю, Алексе. Але й ти й гадки не маєш, на що здатна людина з такою владою в руках, якщо ця таємниця випливе назовні... Я й гатки не маю, що він зробить, коли дізнається, що я йому зраджую. Але, попри це... поруч із тобою я вперше відчуваю, що живу.

Алекс усміхнувся своєю найкращою, найвабливішою усмішкою, наливаючи їй ще трохи шампанського. Він знав, які слова підібрати. Він грав її почуттями, мов найтоншим музичним інструментом.

Дівчина зробила крок до нього. Її руки самі простяглися вперед, торкаючись його шкіри. Вона повільно обійняла його молоде, міцне тіло, відчуваючи під долонями силу його м'язів, його гаряче дихання й ритмічний стукіт серця. В той самий момент, коли її пальці стиснулися на його плечах, Анастасія просто божеволіла від задоволення, а увесь зовнішній світ із його морозом, вітром, страхом перед чоловіком і минулим розпався на порох.

— А потім з'явився ти, — шепнула вона, пригортаючись усе тісніше та втрачаючи контроль від пекучого захвату. — Ти, зі своїм сміливим поглядом, магією та силою підкорювати вогонь.