Глава 10. Аншлаг під крижаним місяцем

Грудневе небо в перші години зими накрило місто важким, чорнильно-фіолетовим оксамитом. Усередині цирку  вирувало справжнє пекло, загорнуте в оксамит і золото. Повний аншлаг. У цирку не те що жодного вільного місця — навіть проходи між рядами були вщент забиті тими, кому вдалося урвати бодай стоячий квиток.

За маленьким віконцем дерев'яної касової будки Степан витирав шовковою хусткою рясний піт із товстої шиї. Його подвійне підборіддя здригалося від неконтрольованої радості. Степан сьогодні був звичайним касиром. В своєму житті полюбляв одну-єдину річ понад усе на світі — гроші. Дзенькіт золота, сухий шурхіт купюр та глухий стукіт срібних монет, що сипалися крізь маленьке віконце, були для нього найкращою музикою у всесвіті. Спостерігаючи, як монети заповнюють важкі шкіряні касові мішки, Степан почувався не просто щасливим — він ширяв на сьомому небі від видовища цього нескінченного грошового потоку.

Вистава ж тим часом розгорталася неймовірна. Навіть найвибагливіша публіка, затамувавши подих, стежила за манежем.

Важковаговик у своєму новому, розшитому золотими нитками трико виглядав не просто силочем, а справжнім античним атлетом, що зійшов із мармурового п'єдесталу. М'язи на його широких плечах перекочувалися, мов важкі залізні кулі, коли він із легкістю, ніби іграшкові, піднімав величезні чорні пуди.

Далі арену затягнуло солодкуватим серпанком індійських пахощів. Велетенський, лиснистий темним перламутром пітон та його господар — високий, мов тінь, чорнокожий дресирувальник із очима кольору палаючого бурштину — викликали в залу справжнє захоплення, змішане з солодким жахом. Тіло змії обвивало чоловіка, мов жива збруя, реагуючи на кожну плавну маніпуляцію господарських рук.

Та справжня магія почалася нагорі.

Мері та Кеті не просто виконували свої небезпечні трюки під самим дахом. Здавалося, на них взагалі перестала діяти сила земного тяжіння. Дівчата не чіплялися за трапеції — вони буквально літали під куполом цирку. Їхні тендітні силуети розрізали повітря з такою легкістю й грацією, наче гравітація була лише дурним міфом для тих, хто лишився внизу, на землі. Зал віддихав із кожним їхнім помахом, зачарований цією дивовижною, майже нелюдською невагомістю.

Нарешті настав час головного номера. Арена занурилася в глибоку напівтемряву, залишивши тільки декілька ламп . Алекс Марк вийшов на манеж із грацією леопарда, що повністю володіє увагою залу. Глядачі затамували подих. Звуки стихли, залишилося лише важке, затаєне дихання сотень людей.

Він урочисто підійшов до «Піро-Фенікса», демонструючи його публіці. І в цей момент на сцену ступила Сара. Вона рухалася плавно, елегантно, мов королева, що сходить на свій темний престол. Без жодної тіні страху на обличчі вона піднялась по драбині в в середину апарата.  Алекс узяв до рук палаючий факел. Тріскотіння вогню лунало дивно чітко в напруженій тиші. Він випростався, подивився прямо в темряву залу й широко випростав вільну руку.

— А зараз... — розкотисто пролунав його голос, відбиваючись від високих купольних балок, — ви побачите, як я спалю цю красиву жінку живцем! А потім... я її воскрешу!

У той же момент арену розітнув тривожний, наростаючий барабанний дріб. Публіка завмерла в моторошному очікуванні.

Він урочисто відчинив дверцята топки «Піро-Фенікса», демонструючи публіці сяючу мідну трубу.І саме тоді, заносячи полум'я над заглибленням труби під гуркіт барабанів, Алекс мимоволі звів погляд на далекі трибуни. В останньому ряду, у напівтемряві збоку, застигла постать. Невідомо, чи то був чоловік, чи лише щільна тінь, але його обличчя було повністю закрите темною, нерухомою тканиною. Від цього силуету віяло таким потойбічним холодом, що в голові Алекса, мов спалах блискавки, промайнула чужа, дика думка: це прокляття.

Він з важкістю струсив із себе це оцепетіння і торкнувся факелом спирту.

У цей самий момент під сценою відбувалося щось жахливе. Замість звичного, гладкого ковзання важелів, з глибини трюму почувся глухий зрив, а за ним —  скрегіт розриваного металу. Важкий люк ліфта раптово заклинило намертво, наче якась невидима залізна рука затисла напрямні рейки. Андрій, збожеволівши від жаху, щосили, розриваючи жили на руках, ривком вирвав клятий люк з пазів. По залізній трубі шугнуло  полум'я. 

Алекс на сцені, звичайно, не міг знати, що відбувається в пітьмі під його ногами, але його серце стиснулося від раптового передчуття лиха.

Глядачі крізь слюдяне віконце в трубі з захопленням спостерігали, як у зеленуватому вогні палає силует манекена. Зсередини апарата пролунав пронизливий, повний болю крик Сари. Публіка дико зааплодувала, впевнена, що це частина грандіозного, лякаючого шоу.

Через якийсь час як вогонь згас, Алекс, діючи на автопілоті, накрив «Піро-Фенікс» зверху важкою чорною тканиною. Голос його, що викрикував древнє заклинання, здригнувся, але зал цього не помітив. Андрій під сценою, через 10 хвилин, з останніх сил виштовхнув дівчину вгору і затиснув замок.

Здерши тканину, Алекс відчинив дверцята топки. Сара вийшла на манеж — ціла, з усмішкою на губах. Вона вклонилася публіці з величністю справжньої королеви. Зал вибухнув неймовірними, шаленими оплесками. Люди піднімалися з місць, кричали від захвату. Вистава мала приголомшливий успіх.

Але як тільки за важкою оксамитовою кулісою згасли вогні, і вони ступили до порожньої гримерки, Сара просто впала на руки Андрію без тями. Вона була справжньою актрисою і зіграла свою роль до останнього подиху, але її тіло не витримало. Тільки зараз вони побачили: край її сукні був обвуглений, на плечі червоніли свіжі опіки, а з одного боку згоріло ціле пасмо її розкішного волосся.

Андрій тремтів усім тілом, витираючи сажу з обличчя.

— Я присягаюся... присягаюся вам, Алексе! — белькотів він, дивлячись на фокусника божевільними очима. — Люк заклинило! Це була не іржа і не мастило... Ніби якась магічна, чужа сила просто заблокувала метал!