Глава 9. За лаштунками «Піро-Фенікса»

 напівтемряві згасаючого світла блідо поблискували мідні боки велетенської конструкції. На сцені Алекс та Андрій уже закінчили монтувати «Піро Фенікс» — дивовижний і зловісний апарат, що формою нагадував гігантську металеву трубу.

Ззовні її корпус був засіяний циферблатами манометрів та вкритий мереживом переплетених мідних трубок, що зникали всередині машини, а в самому низу темніла масивна, готова до вогню топка. Справжнє ж її таємне серце ховалося нижче: у підсценному трюмі приховали складну систему важелів та противаг. Усе це робило конструкцію схожою не на простий театральний реквізит, а на заснулу залізну потвору або хитромудру підводну машину, що лиш чекала на команду свого майстра.

— А зараз я розкажу тобі найбільшу таємницю, Андрію, — тихо мовив Алекс, опустивши долоню на холодну металеву дверцю. Його голос звучав пекельно спокійно, але в глибині зіниць палав гострий, лихоманковий азарт. — Таємницю, від якої залежить наше життя. І наше майбутнє.

Андрій силувано всміхнувся, хоч кінчики пальців мимоволі потерпли від раптового холоду, що віяв від апарата. — Ви зараз витягнете з кишені фоліант із таємною магією? Зізнавайтеся, Алексе... Там написано, як воскрешати людей?

Алекс коротко засміявся. Звук цього сміху глухо відбився від низьких балок стелі. — Ти майже вгадав.

Він підійшов упритул до велетенської труби й нахилився до самого вуха хлопця, знизивши голос до зловісного шепоту: — Слухай сюди і карбуй кожне слово. Від твоїх рук сьогодні залежить, чи вийде Сара звідси живою. Наш «Піро-Фенікс» — це не просто декорація. Це подвійна пастка. Зовні — шліфована мідь для очей глядачів. Всередині — залізо й азбест, які не бере жоден вогонь у світі. А між ними... між ними є схованка. Там уже чекає манекен. У такій самій сукні, як у Сари.

Алекс важко поклав долоню Андрію на плече, сильніше, ніж вимагала просто розмова.

— Коли шоу почнеться і Сара ступить усередину, я зачиню двері. Одразу після цього гримне оркестр — це твій знак. Вона всередині тисне на важіль, звільняючи ліфт, а ти звідси, з темряви, плавно опускаєш її до себе в трюм. І в той самий момент виштовхуєш угору, в подвійну стінку, манекен із запасною сукнею.

Алекс описував це так детально, ніби проводив темний ритуал.

— Далі я підпалюю низ труби на сцені. Ти підкочуєш жаровню і даєш вогонь спирту із солями. З труби розіллється спалах отруйно-зеленого полум’я. Глядачі крізь слюдяні віконця побачать силует у вогні... і поклянуться, що бачать, як живцем горить Сара. Не бійся, азбест захистить нутрощі. Вона в цей час буде поруч із тобою, у безпеці й темряві.

Він замовк на секунду, вдивляючись у побіліле обличчя Андрія, після чого продовжив, впевнено проговорюючи кожне слово:

— А коли я підніму руки до стелі й викрикну заклинання — ти щосили тиснеш на повітряні хутра. Повітря вижене порошок лікоподію по трубках на саму верхівку, де він спалахне від розпеченого дроту. Над трубою здійметься шалений стовп вогню. Публіка заверещить від жаху, вони вирішать, що стали свідками пекла. — І поки воно згасатиме, а глядачі сліпнутимуть від якравого спалаху, — тихо інструктував Алекс Марк, звіряючись із кожним рухом Андрія. Поки металева труба повільно остигатиме, нам потрібно заповнити паузу й відвернути увагу.

— І що ви плануєте робити? — так само пошепки запитав Андрій, готуючись до маніпуляцій з важелями.

— Я вийду перед натовпом і почну гучно, з удаваним надривом читати заклинання, — пояснив Алекс. — Усе має виглядати так, ніби в мене геть нічого не виходить: руки тремтітимуть, слова плутатимуться, а магія вперто відмовлятиметься підкорятися.

— Думаєш, публіка повірить?

— Обов'язково. Особливо коли старий клоун, спостерігаючи за моїми безпорадними потугами почне знущатися з мене.

— Подивіться на цього «великого мага»! Ну що за невдаха! Та для чого було спалювати таку красуню?! Ех, ти... Міг би просто віддати дівчину мені! Я б знайшов їй куди краще застосування — зробив би їй п'ять чи шість дітлахів, і мала б справжнє щастя!

Клоун буде реготати і впиваючись власною «перемогою», розважати роззяв. Це буде ідеальна вистава, яка виграє для нас дорогоцінні секунди, поки напруга на сцені зростатиме..

— Рівно через 10 хвилин труба буде холодна.І тільки тоді, коли увага публіки остаточно розчинилася в глузуваннях старого,ти Андрій, швидким, упевненим рухом піднімеш ліфт із Сарою вгору.

Алекс розтиснув пальці на плечі Андрія і повільно усміхнувся — посмішкою, від якої мороз ішов шкірою.

— Я відчиняю двері, Сара виходить ціла й усміхнена. Зал шаленіє, а ми рахуємо золото. Зрозумів, Андрію? Не підведи мене.

Поки цирк ще спав і коридорами не лунали кроки акторів, вони мали час. Алекс і Андрій тричі перевірили кожен вузол, кожен гвинт, кожен прихований важіль. Раз за разом, мовчки, майже ритуально, вони змащували деталі, аби жоден звук не викрив їх під час вистави.

Перший прогон був пробним: Андрій обережно потягнув ручку, і замаскована платформа ліфта безшелесно, як тінь, пішла донизу. Густе мастило на напрямних рейках глушило найменший металевий скрегіт. Другий — перевірив механізм скидання манекена. Слюдяні віконця встали в пази без люфту, а тугі повітряні хутра піддалися натиску з легким, загрозливим сичанням, готовим виштовхнути лікоподій у жерло апарата.

На третій раз,випробування проходило разом з Сарою, усе працювало як єдиний, досконалий організм. Бездоганно. Смертельно точно.

Алекс провів долонею по гладкій, холодній міді «Піро-Фенікса», наче пестив хижого звіра, який нарешті підкорився дресирувальнику.

— Ідеально, — тихо мовив він, і цей шепіт розчинився в темряві підсценічного трюму. — Апарат готовий. Тепер залишилося найважче — дочекатися вечора.

Він розвернувся, витягнув із кишені важкий, темно-залізний ключ нестандартної форми і з гучним, сухим клацанням прокрутив його в замку апарата.

— Запам'ятай, — Алекс повільно повернув голову, і в його очах на мить мигнуло щось темне, майже нелюдське. — Про це ніхто не повинен дізнатися. Апарат має бути замкнений завжди. А ключ від нього... буде тільки в мене.