Глава 3. Репетиція

— Зупиніть! Та зупиніть же музику! — Марк Алекс зірвався з місця і нервово провів долонею по обличчю, ніби намагався змити з себе це дилетантство. — Це не цирк. Це навіть не дитяче свято. Це катастрофа!

Зал запав у гнітючу тишу. Купол відгукнувся лише важким диханням артистів.

— Кеті, Мері, ви взагалі слухали, що я вам казав? — Марк підійшов до арени, люто жестикулюючи. — У Вегасі синхронність сальто вимірюють мілісекундами! Ви розходитесь на пів секунди! Ви висите на трапеції, як мішки з тирсою, а маєте ширяти, як струм!

Кеті витерла піт з чола і важко дихала, тримаючись за канат. Мері відвернулася, зціпивши зуби.

— Ми робимо цей трюк так, як нас вчили, пане Марку... — тихо мовила Кеті.

— Забудьте, як вас вчили! — відрізав Алекс. — Ви в моєму шоу. Я бачив, як це роблять у Штатах, і я не дозволю випустити на арену цей провінційний мотлох.

Він розвернувся до Анни, яка стояла біля виходу на сцену.

— Анна, твоє представлення... Де драматизм? Де містика, про яку ми домовлялися? Ти читаєш текст так, ніби оголошуєш розклад поїздів на залізничному вокзалі! "Ласкаво просимо..." Потрібна магія!

— Я намагаюся витримати паузи, як ти просив... — спробувала заперечити Анна, але Марк її перебив.

— Витримувати паузи й засинати на ходу — це різні речі! — вигукнув він і перевів погляд на важковаговика, який сидів біля штанги, перемотуючи кисті бінтами. — А ти, Богдане? Що це за підйом? Де легкість? Ти піднімаєш цю вагу так, ніби зараз розсиплешся. Глядач має бачити силу, а не твій біль!

— Це шістдесят кілограмів на одну руку, Алекс, — похмуро буркнув важковаговик, підвівши важкий погляд. — Тут легкістю й не пахне.

— Усе! Досить! — Марк сплеснув у долоні, і цей звук луною відбився від порожніх трибун. — Ви не стараєтеся. Жоден з вас! Ви просто відбуваєте номер. З таким підходом ми згоримо на першій же прем'єрі. Перерва на обід. За годину чекаю всіх тут. І не дай боже хтось знову вийде нерозігрітим.

Команда мовчки починала розходитися. Атмосфера була отруєна: люди перезиралися з образою та роздратуванням, але ніхто не наважувався вступити у відкриту бійку з Алексом Марком.

Минула година. Напівтемний зал цирку був порожнім. Офіційно обід ще не закінчився, і Марк повертався до манежу, щоб у самотності все обміркувати.

Раптом він зупинився в тіні закулісся.

На арені була Кеті. Вона не знала, що за нею спостерігають. Без музики, без страховки й без американських інструкцій Марка, дівчина рухалася зовсім інакше. Вона піднялася на канат і зробила зв'язку трюків — не ту, яку він їй нав'язував, а свою власну. Це була гнучка, дика, майже первісна пластика. Вона змінила кут перехоплення, додала різке падіння і зафіксувалася за сантиметр від підлоги, вигнувшись, мов натягнутий нерв.

Це було сміливо. Це було природно. І це забирало подих.

Марк повільно вийшов на світло. Кеті здригнулася від несподіванки й швидко спустилася на пісок, опустивши очі.

— Вибачте, я зараз піду... Я просто хотіла відпрацювати...

— Зачекай, — м'яко зупинив її Марк. У його голосі більше не було зухвалих ноток. — Що це було?

— Це... ну, моя власна варіація, — ніяково мовила вона. — Ти казав, що моє сальто занадто незграбне. Я спробувала змінити ритм і допрацювала перехід.

Марк мовчки підійшов ближче, дивлячись на неї так, ніби побачив уперше.

— Це було дивовижно, Кеті. По-справжньому.

Вона здивовано звела брову: — Серйозно? Але ж це зовсім не так, як виступають у Лас-Вегасі...

— Це краще ніж у Вегасі, — раптом посміхнувся Марк, і ця посмішка вперше за довгий час була щирою. — Я припустився помилки. Я намагався змусити вас грати чужі ролі. Натягнути на вас американський глянцевий шаблон, замість того, щоб побачити, на що здатні ви самі.

Він пройшовся ареною, і в його очах спалахнув той самий вогник, якого не було від самого початку постановки.

— Слухай... А що, якщо ми змінимо концепцію вашого з Мері номера?

— Як саме? — обережно запитала Кеті.

— Жодного вилизаного синхрону! — Алекс почав активно жестикулювати, схоплюючи ідею на льоту. — Ви ж сестри. Між вами завжди є ця прихована напруга, це суперництво. Ми зробимо з цього дуель! Номер-поєдинок. Ти робиш свій зухвалий елемент, а Мері відповідає їй своєю класичною, ідеальною грацією. Ви змагаєтеся за увагу купола. Ви б'єтеся за аплодисменти глядачів прямо під час польоту!

Кеті задумалася на секунду, а потім її обличчя просяяло: — І перемагатиме той, кому дужче аплодує зал? А в фіналі ми об'єднуємося для спільного трюку?

— Саме так! — вигукнув Марк. — Це буде не просто акробатика, це буде драматургія. Живий азарт! Пробач мені за ранок, Кеті. Я зрозумів: я не повинен вчити вас "американським штучкам". Я повинен просто дати вам бути найкращими у тому, що вмієте ви.

З глибини коридору вже чулися кроки решти команди, які поверталися з обіду. Але напруга, що висіла в повітрі зранку, почала повільно розсіюватися, поступаючись місцем чомусь значно небезпечнішому й захопливішому — справжньому азарту.