Розділ 2. Пропозиція

Останні глядачі потягнулися до виходу, залишаючи після себе розтоптане лушпиння від насіння та гнітючу тишу під брезентовим куполом. Гасові лампи тьмяно чаділи, пускаючи під стелю важкі пасма сизого диму. Алекс Марк неквапливо підвівся, поправляючи манжети свого бездоганного сюртука, і зробив кілька кроків углиб манежу. Анна, Кеті, Марі та втомлений важковаговик застигли біля реквізиту, насторожено розглядаючи чужинця, що нагадував дорогого хижака.

— Я прибув зі Сполучених Штатів, — його голос пролунав чітко й вагомо, легко проникаючи в задимлене повітря шапіто. — Там я роками виступав на найбільших сценах і переймав майстерність у самого Александра Геррманна, великого мага, чиє ім'я змушує тремтіти театри Нью-Йорка. І, зізнатися щиро, під час вашого сьогоднішнього шоу я ледь не заснув. Ваша вистава — це провінційна нудьга.

На обличчі Анни сіпнувся мускул, пальці судомно стисли краї її темного корсета. Проте Алекс навіть не глянув на її лють. Його холодні очі вивчали двох сестер.

— Якби не ці дівчата, я б розвернувся і пішов геть. Але я бачу хороші перспективи розвитку. Мені потрібна трупа для розігріву перед моїми великими ілюзіями в Києві. Я все виправлю особисто: замовлю вам розкішні костюми з Парижа, запрошу найкращих музикантів, а не цей брязкаючий жах, що у вас замість оркестру. Ми підкоримо зали по всій Європі. І я заплачу вам... десять відсотків від загального заробітку мого шоу.

— Тобто вся моя команда отримає десять відсотків, а ви — дев'яносто?! — Анна зробила різкий крок уперед, її підбори гучно стукнули об дерев'яний настил арени. Голос жінки прозвучав різко. — За кого ви себе маєте? Я ні вас, ні вашого наставника не знаю! Підкорятися вам ми не будемо. Ми — вільні артисти! І поки я тут головна, цього не б...

— Аню, чого зразу відмовлятися? — раптом перебив її гучний, хрипкий голос із темряви.

З-за лаштунків, важко переставляючи ноги, вийшов товстий чоловік у засаленому жилеті. Колись він був гордим дресирувальником, але тепер, коли звірів у цирку не залишилося, вхопився за будь-яку можливість заробити. Анна аж затнулася від такої несподіванки й зухвалості:

— Та я...

— Може, пан п'ятнадцять відсотків дасть? — знову безжально перебив її товстун, улесливо заглядаючи Алексу в очі та ігноруючи погляд  господарки цирку. — Ми ж сьогодні не на повну силу старалися, у нас хороший потенціал. Для цієї околичної бідноти і того, що ми показали, було з головою достатньо.

Алекс повільно перевів свій холодний, оцінюючий погляд на сестер, які стояли в обтягуючих сценічних костюмах, що підкреслювали кожну лінію їхніх тіл. Тонкі губи ілюзіоніста здригнулися в ледве помітній, майже зневажливій усмішці.

— Хороший потенціал, кажеш? — тихо промовив він, ніби зважуючи товар на вагах. — Тоді дванадцять відсотків.

— Згода! — поспішно вигукнув товстун і навіть не повернувся в бік Анни, яка важко дихала від образи та безсилля.

Жінка різко виступила вперед, закриваючи собою дівчат від масного погляду заїжджого франта. Вона випрямилася.

— Але при одній умові, — просичала вона, і в її очах на мить спалахнуло те саме божевільне полум'я з минулого. — У моєму цирку суворо заборонено заводити будь-які любовні стосунки між тими, хто разом виступає. І взагалі — не наближатися до моїх дівчат. Бо я сама встромлю ніж під серце будь-кому, хто переступить цю межу. Зрозуміло?

Алекс Марк лише тонко всміхнувся, неквапливо застібаючи ґудзик на своїй шкіряній рукавичці. Цей ультиматум його не злякав — радше розважив.

— Мені байдуже до ваших сімейних правил, пані Анно. Мене цікавить лише сцена та прибуток, — холодно відрізав він.

— І мені треба ведмедя купити, — знову вставив свої п'ять копійок товстун, потираючи руки. — Мій старий не витримав важкої дороги, здох під Житомиром тиждень тому. Які ж виступи без хижака?

— За ведмедем ще треба доглядати... — ледь чутно, майже про себе промовила Кеті, опустивши очі. В її тихому голосі проглянув глухий, глибокий дитячий біль.

Але Алекс почув. Його гострий погляд на мить затримався на обличчі брюнетки, фіксуючи цю слабкість. Колишній дресирувальник помітив це і незадоволено цикнув у бік дівчини, кинувши з удаваною, голосною образою:

— Яка невдячність! Я їй, можна сказати, батька замінив, змалечку на цьому манежі беріг, а вона тепер кожну копійку рахує й мені дорікає!

— Досить, — крижаним тоном обірвав цю суперечку Алекс Марк. Він розвернувся спиною до трупи, впевнено стискаючи в руці тростину з дорогою рукояттю. — Згодом купимо вашого ведмедя. А зараз у мене багато справ, час не чекає. Завтра о дев'ятій ранку чекаю вас на першу репетицію.