Частина 6

Я зі страхом чекала вечора, збиралася чим швидше прибрати кімнату принцеси та піти . Також придумувала багато планів, якщо в когось з'являться якісь претензії щодо моїх нічних прогулянок.
Раптом хтось постукав у двері. 
-Я зайду, Розе, це батько.
Він увійшов 
- Я знаю що ти тут, бо бачив, що Аврора пішла по справах, і ти мала тут прибрати.
- Що ви хотіли?
-Вибачитися
Я з шоком поглянула на батька, він справді прийшов вибачитися?
Ми стояли один навпроти одного
-Я кажу тобі образливі слова, хоч ти моя донька, ти ніколи погано не відносилася, ти така смілива, а сьогодні зранку, я злякався і був злий, що той дракон тебе вб'є, вибач.
На моїх очах з'явилися сльози, і замість тисячі слів я просто підійшла і обняла батька.
-Я теж тебе люблю тату.
-Дякую, Розе.
Ми так стояли і просто обнімалися. Я рада що батько прийшов, з ним завжди було простіше, а от чого королева на мене зла, я не розуміла, з роками вона стала холодна до мене, я стараюся її уникати.
Батько роз'єднав наші обійми і поклав руки на плечі, з усмішкою сказав
- У мене стільки справ, у тебе вже все на сьогодні, було б класно на конях покататися, я знаю ти любиш.
- Так, я вже вільна, а що до конів я тільки за, і так всі знаю що я вправна вершниця.
-Ти мала в кого вдатися.
-Тату
-Як що до завтра?
-Добре, думаю буде весела прогулянка.
Ми весело сміялися. Зрештою обіймалися і пішли по справах.

Я пішла до себе. І почала в голос обдумувати, як піти до дракона.
-Що ж Розе, ти ненормальна, але мусиш піти до дракона........я сходжу з розуму, сама до себе говорю.
Я посиділа і думала, що взяти.
-Візьму лікувальні мазі і тканину, в нього точно поранена крило, я бачила як влучило, і візьму цей кинджал......а і ледь не забула плащ.
Накинула на себе плащ, тихо закрила двері. Моя кімната була внизу, тож я піднялася по сходам вверх і вже була на дворі, спокійно йшла по площі, місто було таке тихе, мені це подобалося. Зрештою я покинула палац і пішла в напрямок лісу, я бачила куди летів дракон, але чи він був ще там. На дворі було трохи темно, тому я продовжувала йти швидше. Наткнулася на печеру з якої йшли дивні звуки, мабуть там дракон.
Я йшла повільно, він був не далеко від входу.
Його очі піднялися і дивилися просто на мене, він великий та чорний дракон
- я прийшла допомогти
Він дивився на мене, схоже впізнав. Я відкинула своє речі, підняла руки, показуючи що я нічого не маю.
- Я прийшла допомогти, бачу в тебе трохи поранене крило.
Дракон ще раз подивився на мене і опустив на землю голову і випрямив крило.
-Дякую
Я взялась до справи, треба було поспішати, адже не було світло на дворі.
Я обробила і перебинтувала рану

- Все, молодець, але тобі доведеться менше літати, щоб крило відновилося
Я ще раз на нього подивилася.
-Що ж, прощавай, і будь обережний
Я розвернулася і пішла
Це було доволі страшно. Для чого я туди йшла, а якби він з'їв мене, гаразд не думай про це.
Іти було не мало, тож я повернулася коли було темно, на щастя нікого не зустріла.
Ранок почався як завжди, бігала по замку туди сюди, адже в нас мав відбутися бал, як я не люблю ті всі приготування. Особливо, коли ти слуга принцеси. Аврора склала цілий список, тож мені довелося йти на ринок.
Я йшла та розглядала все, як раптом хтось мене зачепив, це був високий молодий хлопець. Він розвернувся і сказав:
-Вибачте.......Розе?
-Райнер? О, це справді ти
-Яка зустріч, ти тут надовго, давай прогуляємося?
-Вибач, я поспішаю, я тут мала купу всього купити, скоро бал буде тож купа справ.
-Давай ці важкі корзини, я допоможу занести. Невже в замку не впораються без тебе?
-Не знаю, я слуга принцес тож маю справи.
-Тоді не заважатиму, але з корзинами допоможу
Він обережно в мене їх взяв і ми пішли.
Я інколи помічала, що йому важко нести, постійно рухав ліве плече, хоча можливо мені здалася.  По дорозі ми встигли краще дізнатися один одного. Він акуратно поставив корзини.
-Дуже тобі дякую, як тобі віддячити.
-Ти вже це зробила, мені нічого не треба.
Його слова здалися мені дивними.
-Зачекай, твоя накидка яку ти мені.....тоді дав .
Я якось сором'язливо і дивно це сказала, сподіваюся нічого такого він не подумав.
-Нічого, залиш собі.
Він легко усміхнувся і підійшов ближче, мені здалося це дивним, що він збирається робити.
-Чи можна тебе обійняти.
Він поправив моє волосся за вухо і усміхнувся, в туж мить його сильні руки обхопили мене в теплі обійми, це було дивно адже це зовсім не той хлопець який був при першій нашій зустрічі.
Ми попрощалися, хоча я цього не хотіла, але мала купу справ