Частина 4

Я не розуміла, як вони могли  казати як вони люблять доньку, а потім віддати за найжорстокішого чоловіка у світі.
Нащастя я не дуже чула про що вони говорять. Але схоже вони про землі та королівство розмовляли.
Після зустрічі я в вирішила піти до батьків.
-Мамо?
Королева розвернулася і поглянула на мене
-Що?
-Для чого ви так з Авророю?
-Тобі лише 17, тож закрий свій рот і не ліз, їхній союз допоможе
-Чим, від нападу драконів,і яким чином. Вас крім влади нічого не цікавить.
-Помовч хоч раз, не лізь куди не треба.
-Ні, ви зруйнуєте життя Аврори
-Та хто ти така, щоб мені вказувати.
Королева сильно вдарила по щоці Розе
-Треба було ще тоді тебе вбити.
Королева розвернулася і пішла.
Я швидко приклала руку до щоки і почала плакати. Моє дихання стало важким. Чому так боляче. Мені важко назвати її мамою. Я знаю вони мали так зробити, щоб вберегти мене, казати що я загинула, але мама до мене охолола, тому для мене вона стала королевою Міерель. Софі до мене добра, тож я називаю її мамою.
Я знала якщо я піду ніхто мене не зупинить. Тож я вирушила до лісу. Я часто туди приходила, то була гора з якої був прекрасний вид, я сідала під дерево і думала.
-Моє чудове місце.
Я усміхнулася дивлячись на природу.
-Тут так чудово.
Я просто сіла біля дерева і не думала.

Не знаю скільки я так просиділа, але я відчула, як на мене дивляться. Я повільно встала тримаючи руку біля руків'я клинка( беру його коли кудись іду, так безпечніше)
-Там хтось є? Покажись!
Було відчуття ніби це я кажу в нікуди, мені стало страшно, але......звідтам вийшов красивий хлопець.
-Це ти дивився за мною?
-Схоже на те.
-Хто ти?
-Я просто прогулювався, і тут побачив молоду, красиву дівчину
-Це виглядає дивно, та підозріло
-Хм....погоджуюся 
Він підійшов ближче. Я підняла голову дивлячись йому в очі. Вони були темно зеленим, було відчуття ніби я в них потону. По статурі цей хлопець був значно вищим за мене, і мав підтягнуту статуру і широкі плечі, і темне волосся зав'язане у хвіст.
- Ти збиралася захищатися цим клинком?
-Так, а що?
-Не думаю, що ти б перемогла?
-Хочеш перевірити?
Він лише усміхнувся.
Я не встигла зреагувати, як одна його рука відкинута меч і стиснула мені руки за спину.
Я відчувала взаді його дихання на шиї.
-Попалася, красуне
Його губи торкалися моєї шиї, це було приємно, хоч я його не знала.
-Що...що ти робиш?
-Я гадав тобі подобається.
-Я не казала що мені не подобається, але я навіть не знаю твого імені.
-Мене знайти Райнер. А тебе?
-Розанна, можна просто Розе.
-Тобі личить це ім'я.
-Дякую
Я усміхнулася.
Я не помітила, як він відпустив мене зі своєї міцної хватки, повернув до себе, ніжно пальцями поправив моє волосся за вухо.
-Чи дозволиш ти поцілувати.
Я несміливо погодилася.
Він повільно наблизився, і от наші губи зустрілися, він цілував неначе це в останній раз, однією рукою підтримуючи мою шию. Це був довгий та мокрий поцілунок. Він підхопив мене руками та поклав обережно на землю, він навис над мною. Секунда, дві, просто дивився на мене, і продовжив цілувати.
Не знаю до чого це приведе, але це приємно.
Він цілував раз за разом шию, спускаючись все нижче. Він не задумуючись роздер верхній одяг. Його теплі вуста торкалися моїх грудей. Я видала тихий стогін, але схоже він почув. Я опустила голову і бачила цей хижий погляд, схоже він чув.
-Мені подобаються ці звуки, не стримуй себе.
-Багато хочеш.
-А ти багато говориш
Після цього він цілував мої губи.

Все було чудово, як раптом чулися голоси, наче хтось кликав  Райнера 
-Це хто?
-Мої друзі, мушу бігти. На наступний раз я подарую тобі рози.
Він зняв свій плащ і дав мені.
-Тримай, тобі знадобиться.
-Дякую
-Прощавай.
-Прощавай
Він усміхнувся та пішов.
я і не помітила, що була на пів голою.
Взяла його плащ та пішла до дому