7 Розділ

Неділя пролетіла в турботах. Подряпини Оксани, які вона активно замазувала тоналкою, сильно почервоніли і пекли, тож ми з самого ранку поїхали в лікарню. Там провели майже цілий день, здавали аналізи, промивали подряпини. Лікар виписав Оксані якусь мазь, що мала прискорити загоєння, і порадив більше не наносити косметику на подряпини, щоб знову не викликати подразнення.

За цим всім я майже не згадував Маргариту, хоча зізнаюсь, трохи мучила совість, через те що залишив дівчину посеред вулиці, під проливним дощем, ввечері. Та якби я цього не зробив, навіть не знаю що могло б статися. На щастя Оксані нічого не довелося пояснювати, ввечері як я повернувся, вона вже спала, а зранку почались проблеми з її подряпинами, і нам було не до того. Та в понеділок прийшовши на роботу я боявся того що скажу колегам. Я був впевнений, що після моєї витівки Маргарита більше не з’явиться в офісі.

Сам не розумію чого я так нервував, зрештою це була її вина, та що зроблено те зроблено, нічого вже не виправиш. Та коли я вже хотів зібрати колектив на нараду, щоб оголосити про зірване замовлення, задзвонив телефон. Марина, моя секретарка повідомила що телефонувала Маргарита Базур і перенесла зустріч на другу половину дня. Це б мене мало заспокоїти, натомість я ще більше переживав, переймаючись тим що задумала Маргарита. А вона точно щось задумала, жінки такого не пробачають. Тож до приходу Маргарити я був весь як на голках, не міг знайти собі місця, обдумуючи всі можливі варіанти розвитку подій. Це не залишилось непоміченим Василем, тож він прямо запитав.

— Я знаю тебе вже сто років, розказуй що сталося?

— Та нічого такого все нормально, – відповів я ухильно, Василь звісно мій найкращий друг, та навіть йому не хотів розповідати про суботній вечір, тож вирішив змінити тему, – краще ти розкажи чого такий похмурий?

— Це все Вероніка, – важко видихнув друг, присідаючи у крісло, – вона вирішила, що нашій з Оксаною холодній війні пора закінчуватись, тож організувала сьогодні вечерю в ресторані, для нас усіх.

— Мені завжди подобалась Вероніка, – посміхнувся я, – розумна вона жінка.

— А я от не так впевнений, що це хороша ідея, – заперечив Василь.

— Послухай, Оксана моя майбутня дружина, і рано чи пізно вам доведеться помиритись.

— Та знаю я, – вскочив на ноги Василь, міряючи кроками кабінет, – цілі вихідні слухав про це від Вероніки. Не подобається мені ця ідея, але ви з Веронікою праві. Проте попереджаю одразу я нічого не обіцяю, тільки спробую.

— Я вдячний тобі вже й за це, – для мене справді було важливо щоб Василь з Оксаною помирились, боляче було дивитись як двоє найближчих мені людей постійно сваряться, ненавидять одне одного навіть не приховуючи цього.

За цією розмовою я й забув про свої турботи. А Маргарита приїхала в четвертій годині, і попри всі мої побоювання зовсім нічим не видавала того що між нами сталося. Вела себе спокійно, уважно слухала що ми приготували для реклами її роману, хоча коли вона зверталась до мене в її голосі вчувався холод.

— А ось у цьому варіанті ми пропонуємо використати образ привида, молодої дівчини, в голубій сукні, в оточенні туману, – щебетав до Маргарити Василь, – бачите, вона стоятиме спиною, і така вся напівпрозора, щоб одразу було зрозуміло що то привид.

— Так, це непоганий варіант, мені подобається, – розпливлась у посмішці Маргарита, – думаю це наш переможець, саме в такому стилі я б і хотіла бачити свою рекламу.

Це було дивно, та я почувався досить нормально. Вже не раз зустрічався з Маргаритою поглядом, ловив на собі її усмішку, навіть сам зумисне розглядав дівчину, і нуль реакції. Звісно я відмічав, що Маргарита гарна молода жінка, і сьогодні в голубій, прямій спідниці до підлоги, і такому ж голубому топі вона виглядає приголомшливо. Але це все, не було того незвичного потягу, недоречного бажання. Я більше не дивився на неї наче приворожений, не випадав з реальності. Все було досить нормально, так як з любою іншою клієнткою. І якби не дурнувата реакція Василя, на Маргариту, я б подумав що мені те все приснилось, надто нереально все виглядало.

Розбираючи майбутню рекламну кампанію, ми й не помітили як наступив вечір, і вже пора було збиратися додому. І тут Маргарита знову вирішила вдати з себе невинну овечку щоб залишитись зі мною на одинці.

— Ой, а це вже так пізно! Ви провели просто грандіозну роботу, я так захопилась що втратила лік часу. – Протягнула дівчина солоденько, при цьому не зводячи з мене якогось загадкового погляду, та я більше не піддавався на її чари. – Я не очікувала що затримаюсь тут так довго, тепер навіть страшно додому їхати, Може ти Олег, підвезеш мене, все одно нам по дорозі, ти ж знаєш яка я ляклива, не кинеш беззахисну дівчину?

— Пробач, – промовив я сухо, не звертаючи увагу на її жалібний голосок. Цей номер зі мною більше не пройде, шукай іншого дурня. Залишатись на одинці з цією особою в мене не було жодного бажання, тож я вигадав на ходу, – я маю ще декілька справ, тож додому ще не скоро поїду. Але можу викликати тобі таксі, якщо вже так хочеш.

— Яке таксі, ти про що, – щиро обурився Василь, навіть не звернувши увагу на те, що ми з Маргаритою перейшли на ти, – я сам відвезу додому нашу Маргариточку, почекайте я тільки збігаю за ключами, – сказавши це як ошпарений вибіг з кабінету, навіть через стілець перечепився, мало не впавши. А я дивився на Василя і думав, невже я теж такий був, коли підпадав під чари Маргарити, і як вона взагалі це робить, парфуми з афродизіаком використовує чи що?