3 Розділ

Мене розбудив приємний поцілунок коханої. Вона завжди так робила, коли щось хотіла від мене.

— Вставай сонько, а то проспиш і спізнишся на роботу. – Проспівав її солодкий голосок.

— Я начальник, можу дозволити собі спізнитись, – сонно відмахнувся я, накрившись ковдрою з головою, вставати зовсім не хотілося. Та й знав я що саме Оксана хоче, сьогодні був четвер, а це означало тільки одне, басейн, в який я все ніяк не міг вчасно потрапити.

Останні кілька днів видались важкими, окрім Антона, що випав з вікна, померло ще двоє сусідів, Генка, що жив поверхом вище, напився і потонув у ванній, а також Кирил, молодий парубок, студент, я навіть не знав його толком, з квартири на другому поверсі. Правда тут якась незрозуміла історія, цього Кирила знайшла в квартирі його дівчина, з перерізаними венами, та чому він це зробив ніхто не міг пояснити, наче все в парубка було добре. Тож у нас в домі щовечора гостювала поліція, збираючи покази сусідів, що могли щось бачити.

— Якраз тому тобі і не можна спізнюватись, який приклад и подаєш підлеглим? – не відставала Оксана, стягуючи ковдру.

— Ну, добре встаю вже, – втомлено піднявся я, і поглянувши на коротенький халат коханої, лукаво прищуривши погляд додав, – але це ти винна, хто не давав мені спати цілу ніч? – і притягнувши до себе Оксану згріб її в обійми став цілувати.

— Не розумію про що ти, – зробила невинний погляд жінка, вирвавшись з обіймів, – бачу ти вже достатньо прокинувся, тож швидко вдягайся і марш снідати.

— Слухаюсь міледі, – посміхнувся я встаючи з ліжка, і проводжаючи розчарованим поглядом Оксану, а так сподівався на продовження.

— І не забудь сьогодні у нас плавання на п’яту годину, щоб не вийшло як минулого разу. Я не хочу знову чекати тебе цілу годину сама. – Зупинившись в дверях суворо промовила Оксана, пригрозивши мені пальцем.

— Не переживай, сьогодні в мене запланована тільки одна зустріч, тож я не затримаюсь, – Запевнив я, присоромлено опустивши погляд. Так, негарно тоді вийшло, клієнт попався складний, і мені зовсім вилетіло з голови про наш з Оксаною перший урок плавання. Хоч ніде правди діти, на наступні два я також спізнився, але не так сильно як на перший урок.

На роботі я в першу чергу запитав секретарку, чи та змогла зв’язатися з письменницею Маргаритою Базур, нашою таємничою клієнткою, що вже кілька днів не з’явлалася на зустріч, яку сама ж і призначила. В цієї письменниці планувався вихід нового бестселеру, і вона вирішила замовити в нашому агентстві якісну рекламу. Та сама так і не прийшла, і трубку ще й не бере. Такі клієнти найбільше виводили мене із себе, самі спочатку дзвонять, домовляються про зустріч, а потім зникають. Саме тому я віддавав перевагу мати справу виключно з фірмами і організаціями, а не приватними особами, а тим більше митцями. Та якщо такі замовлення поступали то все ж не відмовляв, репутація фірми була понад усе. А моє рекламне агентство поки не доросло до того рівня коли можна вибирати замовниками, і відмовляти їм на право і на ліво. Тож доводиться мати справу з такими безвідповідальними клієнтами.

— Вибачте Олег Орестович, я сьогодні дзвонила вже десять разів та все марно, ніхто не піднімає трубку, – відрапортувала мені Марина, моя секретарка, винувато опустивши голову.

— Не переймайся так, тут нема твоєї вини, – підбадьорююче посміхнувся я дівчині, що сьогодні, як мені здалося, виглядала дещо відверто в короткому фіалковому платті, з великим вирізом. Може хлопця завела, і після роботи побіжить на побачення? – після обіду ще раз подзвони, і як не візьме трубку то й нехай, значить не так їй і потрібна була реклама.

— Олег Орестович, – окликнула мене Марина, коли я вже відкрив двері кабінету.

— Ще щось? – зупинився я і поглянув на дівчину що стояла, заламуючи праву руку, від хвилювання, і не наважувалась заговорити, – кажи вже, не тягни.

— Справа в тому що Майк знову не з’явився на роботу, – тихо промовила дівчина.

— Певно проспав як завжди, – розсіяно відповів я, не придавши словам секретарки особливого значення, і повернувся щоб зайти в кабінет. І тут до мене дійшло! Майк був нашим фотографом, і вже не раз прогулював роботу, загулявши з черговою моделлю. Та він був найкращий в своєму роді, і завжди приходив на заплановані зйомки, до недавніх пір. – Як не прийшов, ти дзвонила йому?

— Так, але Майк не бере трубку, – стала виправдовуватись Марина, зіщулившись від мого раптового крику, і мало не плачучи додала, – я вже всіх його подружок обдзвонила, та ніхто його не бачив уже два дня.

— А раніше не можна було сказати? – все ще на підвищених тонах запитав я секретарку, – ми вже перенесли вчорашню зйомку на сьогодні, хоч в нас і так були дві заплановані. От що нам тепер робити? Де шукати заміну Майку?

Довелось мені самому згадувати молодість і брати в руки фотоапарат. Колись, як ми з Василем тільки відкрили наше рекламне агентство, саме я був фотографом.

За трьома фотосесіями день пролетів так швидко, що я й не помітив. Загадкова письменниця так і не подзвонила, та я був тільки радий цьому, менше мороки буде. Закінчивши всі справи я відправився в басейн, і цього разу справді не спізнився, хоча Оксана все одно приїхала першою. Відвідувати басейн була ідея Оксани, яка завжди мріяла навчитися плавати. А коли дізналася, що й я не вмію плавати, просто загорілась ідеєю наших спільних уроків. Хороший басейн знайшли в центрі міста в спорткомплексі Геркулес, що пропонував різноманітні види спортивного розвитку, від плавання, до скелелазіння.