1 Розділ

Хоч уже кінець робочого дня, та в торговому центрі, що на окраїні міста, була найгарячіша пора. Торговий центр Оскар, став осередком усіх найвідоміших брендів, чим був дуже зручним, якщо потрібно придбати щось унікальне і незвичне. Я ж, прийшов сюди не просто так, та схоже намарно потратив дві години, нічого не знайшовши. А така була гарна ідея, приїхати в Оскар і купити подарунок на річницю. Звісно тут було безліч крамничок, і великих магазинів що пропонували практично все чого тільки душа забажає. От тільки я шукав щось справді унікальне, таке ж як і моя Оксана.

Вона в мене струнка блондинка, з довгим, нижче плечей, прямим волоссям, злегка пухкими губами, і бездонними голубими очима, в які я міг дивитись вічність. Сьогодні саме був рік як ми зустрілись. Багато сталося за цей час, зокрема я освідчився Оксані минулого місяця, і ми заручились.  Хтось інший просто придбав би якусь золоту блискучу дрібничку, чи щось подібне, та я не хотів так. Наша перша спільна річниця мала стати унікальною, незабутньою, і подарунок мав бути особливим, щоб показати Оксані наскільки вона мені дорога.

Зупинившись біля чергової крамнички, з вітрини якої на мене дивились манекени в звабливій білизні, я вже вкотре задумався чи бува не купити щось таке. Та одразу відкинув цю думку, ну справді що це буде за подарунок, і хто придумав що білизна найкращий подарунок для жінки. Це швидше буде подарунок для мене. Частина вітрини була дзеркальною, тож я, мимоволі, поглянув на себе. В свої неповні тридцять я досить непогано виглядав, з коротко стриженим чорним волоссям, підтягнутий, не даремно ж відвідую спортзал, я виглядав навіть молодше свого віку. Хоча темно синій діловий костюм додавав мені солідності, але вдягни я джинси і просту футболку легко зійду за двадцятип’ятирічного.

Поглянувши на годинник я відмітив що вже добрих три години броджу тут, тепер можу зрозуміти Оксану, яка годинами пропадає на шопінгу, коли шукаєш щось конкретне, за пошуками зовсім не помічаєш плин часу. Озираючись по сторонах я помітив як в мою сторону повертались молоді дівчата, кидаючи палкі погляди, приємно звісно, та зараз таке мене вже не цікавило. Я всім серцем кохав свою Оксану, і окрім неї для мене більше нікого не існувало.

— Алло, так я все пам’ятаю і незабаром буду вдома. – Відповів я на раптовий дзвінок коханої, наче відчувала що про неї думаю. Або що поглянув на інших дівчат. Розмовляючи я  зупинився, ніколи не любив розмовляти на ходу, як це тепер модно. – Вибач, просто затримався на роботі. Ні, нічого серйозного, просто одна невеличка невідкладна справа, яку я здається вже майже вирішив. Цілую, бувай.

Нервово видихнувши з полегшенням, кохана майже розсекретила мене, я зацікавлено поглядав на вітрину антикварної крамнички, біля якої мене зупинив дзвінок мобільного.

Це була з вигляду стара і обшарпана, невеличка крамничка антикваріату. Хоча, про вигляд важко судити із впевненістю, це може бути просто вдалий декор під вінтаж, щоб підкреслити унікальність крамниці. Та часу роздумувати над цим у мене не було, вже за якусь годину я мав сидіти зі своєю коханою в нашому улюбленому ресторані, де напередодні замовив столик. Тож більше не роздумуючи я рішуче підійшов до дверей і потягнув їх на себе, та двері не піддались. Ще кілька разів посмикав за ручку та все було марно.

— Та що ж це за чортівня, написано ж відчинено, – з досадою промовив я, розчаровано розвертаючись, щоб продовжити свої пошуки. Раптом, за спиною, роздався характерний звук дверного дзвіночка, що висять  над дверима в магазинах.

З подивом обернувшись, побачив як на порозі магазину стоїть старий, сивий чоловік, мабуть продавець. І на превеликий свій сором я помітив, що двері відкривались в середину магазину, а не на зовні, як я їх намагався відкрити.

— Доброго дня, – привітався продавець, – я можу чимось допомогти? Бачив як ви намагались відкрити двері, але так і не зайшли.

— Так, я хотів придбати щось особливе, для своєї дівчини. – Швидко промовив я, червоніючи від сорому, і пройшов вслід за продавцем в середину магазину.

Крамничка була такою ж тісною, як виглядала ззовні. Всюди стояли полички доверху заповнені всякою всячиною, від столового посуду, до старовинних монет. Кругом, весь вільний простір було заставлено різноманітними предметами: посудом, керамічними і скляними статуетками, вазами, картинами. В одному кутку крамниці стояли старі меблі, які мабуть теж мали якусь антикварну цінність, та для мене виглядали так, наче їх притягли зі смітника.

Я вже почав було думати, що даремно сюди зайшов, крутячи головою в різні боки, і не бачачи нічого окрім старого непотребу. Та продавець, що зник десь за прилавком, знову появився, тримаючи в руках старовинну, різьблену скриньку, розміром з коробку від взуття. Хитро посміхнувшись, дідок відкинув кришку скриньки, показавши її вміст.

На червоному оксамиті лежали витончені срібні і золоті прикраси, неймовірної красоти. Були там різноманітні браслети, сережки, підвіски, кулони, брошки, шпильки для волосся. В мене аж очі розбіглися від всього того розмаїття. Спочатку я потягся було до золотого персня, інкрустованого дрібними камінцями, що формували квітку. Та в останню мить, мою руку неначе обпекло, і увагу привернув срібний браслет інкрустований яскраво червоними рубінами. Взявши в руку прикрасу я став уважніше її розглядати. Сегменти браслета, за формою являли собою срібні квіти, з п’ятьма пелюстками, так майстерно виконані, що на мить мені навіть здалося, що вони справжні. Яскраво червоні рубіни були інкрустовані в середину квіткових бутонів, що в цілому виглядало досить незвично і оригінально. Такий подарунок точно мав сподобатись Оксані.