Розділ 4

Найближче приморське місто знаходилося в близько ста кілометрах звідси, тож іти туди пішки було затією, з самого початку приреченою на невдачу. Саме тому я звернулася до пана Остапа, що майже щодня їздив туди продавати товари, вироблені жителями нашого села. Звісно ж, цей добрий чоловік, що, до того ж, був гарним приятелем мого вітчима, не відмовився зробити мені таку послугу.

Отож, я вперше в житті залишила рідне село та потрапила до справжнього міста. Першим, що я відчула, опинившись там, був вкрай незвичайний запах, що поєднував у собі так багато всього незнайомого, але найбільш яскраво виділявся, безперечно, аромат моря.

Море. Я так багато чула про нього, але жодного разу не бачила на власні очі. Тож не дивно, що одразу ж після прибуття я побігла до набережної. Безкраї простори блакиті зачаровували. Вони приховували в собі щось незбагненне та закликали розгадати всі їхні таємниці.

Не знаю, скільки минуло часу, поки я нарешті змогла хоч трохи вгамувати свої емоції та згадати, навіщо прибула сюди.

Очевидно, самій мені ніяк було не дістатися до незвіданих земель, тож потрібно було шукати собі попутчика. От тільки де його можна було знайти?

Роззирнувшись, я помітила невеличку таверну. Це місце було схоже на те, де можуть збиратися моряки, тож здавалося найкращим для того, щоб розпочати пошуки.

Опинившись усередині, я одразу ж відчула себе вкрай некомфортно. У таверні було темно та брудно, а ще жахливо смерділо. Люди, що сиділи за хиткими дерев’яними столиками, не викликали жодної довіри. Проте я все-таки придушила в собі бажання якомога швидше накивати п’ятами звідси та рушила до бару, за якою стояв середнього віку лисий чоловік зі шрамом на правій щоці, що одразу ж кидався очі.

— Доброго дня, пане! — звернулася я до нього, намагаючись, щоб мій голос звучав якомога спокійніше та впевненіше. — Справа в тому, що я шукаю собі попутчика для подорожі до незвіданих земель. Ви часом не знаєте когось, хто погодився б ним стати?

Поруч почулося неприємне хихотіння. Повернувши голову, я побачила юнака, який був не набагато старшим за мене. Лише одного погляду на нього вистачило, щоб констатувати стан вкрай сильного алкогольного сп’яніння.

— Та нащо тобі, кралю, ті незвідані землі? — звернувся він до мене з хтивою посмішкою. — Ліпше проведи зі мною кілька незабутніх ночей.

— Ні, дякую, — відповіла я і знову повернулася до чоловіка за баром, але несподівано п’яний юнак грубо шарпнув мене за рукав сукні та притиснув до себе, так що я скрикнула.

— Та нащо ти верещиш? Я ж не збираюсь зашкодити тобі. Повір, ми обоє отримаємо від цього задоволення.

Я одразу ж зрозуміла, що втрапила в халепу, з якої просто так не вибратися. Дідько! Усередині мене спалахнула паніка, але я взяла себе в руки, розуміючи, що емоції в цей момент були абсолютно недоречними, і почала згадувати всі уроки з самозахисту, які давав мені вітчим. Він завжди повторював, що потрібно вміти себе захистити, адже світ дуже небезпечний, особливо для юних дівчат. Словами не передати, наскільки вдячною я була йому в цей момент.

Швидким і вмілим рухом я збила юнака з ніг (це вдалося зробити, на диво, легко, адже він, очевидно, не очікував спротиву від дівчини), а тоді рвучко дістала з наплічника мисливський ніж і притиснула його до шиї того, хто ще нещодавно вважав, що володіє абсолютним контролем над ситуацією.

— Якщо не хочеш, щоб я перерізала твою горлянку, то краще залиш мені в спокої.

— Гаразд-гаразд, я ж просто пожартував, — затараторив юнак, що, схоже, злякався не на жарт.

Щойно я відпустила його, він одразу ж підхопився з підлоги та поспішив залишити таверну.

— Чув, ти хочеш знайти собі попутчика до незвіданих земель, — почувся хриплий голос поруч зі мною.

Я з острахом глянула на м’язистого немолодого чоловіка з густою чорною бородою та патлатим волоссям і напружилась, приготувавшись до ще однієї неприємної сутички. Він це, очевидно, помітив і сказав:

— Та не бійся ти, мене такі юні дівки не цікавлять. Справа в тому, що я знаю того, хто саме зараз збирається плисти туди. Деян — хороший хлопчина, який, можеш повірити, ніколи не зазіхне на честь дівчини, якщо вона цього, звісно, не бажає. Повір, кращого попутчика тобі годі буде й знайти.

Що ж, я не була впевнена в тому, що цьому чоловікові можна вірити, але мені конче треба було потрапити до незвіданих земель, тож я все-таки вирішила піти на зустріч з цим Деяном. Врешті-решт, я ж завжди встигну втекти.