Звертаючись до тітки Лари з проханням доглянути за Марком під час моєї подорожі до незвіданих земель, я боялась. Боялась, що вона відмовить. Зважаючи на всі обставини, це було б абсолютно зрозумілим рішенням, але мені так не хотілося залишати маленького братика в сиротинці, хай навіть на короткий проміжок часу.
На щастя, тітка Лара, почувши історію про прокляття роду, усе зрозуміла та погодилася забрати до себе Марка, запевнивши мене, що готова піклуватися про нього, як про рідного сина, стільки, скільки буде необхідно. У той момент я відчула суміш полегшення і сорому за те, що завдаю цій добрій жінці зайвих клопотів.
Того ж вечора я почала збиратися в дорогу. Не бачила сенсу відкладати цю справу. Діставши з комори наплічник, у якому зазвичай носили всілякі овочі з городу, коли відер не вистачало, я поклала туди невеликі харчові запаси, мисливський ніж, з яким вітчим ходив на полювання, і всі заощаджені гроші, яких виявилось значно більше, ніж я очікувала.
Востаннє обвівши поглядом рідну домівку, я вийшла з хати та рішуче рушила геть з села.
Спершу я думала попрощатися з подругами, але потім усвідомила, що це могло б сприйматися так, наче я йду назавжди. Але я збиралася повернутися. Як же могло бути інакше?
Які б небезпеки не чекали на мене, я повинна були впоратися з усім. Заради Марка. Заради себе. Заради щасливого майбутнього.
#10037 в Любовні романи
#2230 в Любовне фентезі
#5189 в Фентезі
#784 в Бойове фентезі
Відредаговано: 23.04.2021