Розділ 2

Похорони матері та вітчима я заледве пам’ятаю. Мені не вдалося впоратися зі своїм почуттям горя, тож почалася істерика. Не знаю, чим би все закінчилося, якби не підтримка сусідки Лариси.

Ця круглощока добродушна жінка з густим рудим волоссям товаришувала з моєю матір’ю протягом дуже багатьох років, тож була частою гостей у нашій хаті. Я завжди називала її тіткою Ларою, оскільки вона справді стала для мене практично рідною людиною.

— Сонечко, ти вночі хоч спала? — стурбована запитала вона, коли мені вдалося трохи заспокоїтися.

Ми вже повернулися з кладовища до моєї хати та сиділи біля печі, гріючись. Наближалася зима, тож з кожним днем ставало все холодніше та холодніше.

Мені хотілося заспокоїти тітку Лару та запевнити її, що зі мною все абсолютно гаразд, але збрехати близькій людині здавалося мені абсолютно неприпустимим, тож довелося сказати правду:

— Трохи.

Жінка скрушно похитала головою.

— Таке страшне горе завелике для такої юної дівчини, як ти. У тебе ж усе життя ще попереду, любонько, — вона замокла, щось ретельно обмірковуючи, а тоді лагідно промовила: — Тобі потрібно відпочити та добряче подумати над тим, як жити далі. За Маркусика можеш не переживати: я поки догляну за ним.

— Це зовсім необов’язково, я й сама можу… — забелькотіла я, але тітка Лара перебила мене.

— Запевняю тебе, мені це абсолютно нескладно, а навіть у радість.

Цього разу я не стала нічого заперечувати, хоч і відчувала себе вкрай винною за те, що поки я відпочиватиму за моїм братом доглядатиме жінка, яка сама нещодавно стала матір’ю та й, до того, втратила чоловіка, бо він втік, злякавшись відповідальності за дитину.

Коли тітка Лара пішла, забравши з собою малюка Марка, я справді намагалася заснути, але тривожні думки про прокляття не залишали мене в спокої.

Як же мені жити далі з цим? Як будувати власну сім’ю, знаючи що будь-хто, кого я покохаю, не буде жити довше року? А Марк? Його ж також стосується це прокляття!

Це не можна було залишати просто так. Я мусила знайти спосіб, як позбутися прокляття та отримати можливість жити нормально, як усі. Але як це зробити? Протягом довгого часу я думала над цим питанням, аж доки нарешті не вирішила, що почати варто з візиту до ельфійки Дани. Ця немолода жінка жила відлюднено на окраїні села та ні з ким не спілкувалася, але люди пліткували, що вона добре знається на магії.

Випивши чай і з’ївши шматок хліба з медом, щоб набратися сил, я рушила до потрібного мені будинку. Дорога була неблизькою, тож я мала достатньо часу, щоб ретельно подумати над тим, як краще вести себе та що говорити, щоб переконати цю ельфійку допомогти мені.

Одноповерховий будиночок знаходився на значній відстані від інших хат і виглядав дуже похмуро. На якусь мить я завагалась, відчуваючи страх, але нагадавши собі, навіщо прийшла сюди, увійшла досередини.

У хаті було дуже волого та душно, а ще пахло чимось незнайомим і терпким. Уся кімната, у якій я опинилась, була заставлена різноманітними рослинами, більшість з яких мені ніколи в житті не доводилось бачити.

На величезному листі однієї з них сиділа, схрестивши ноги, крихітна жіночка з надміру гострими вухами що визирали з-під густого волосся пшеничного кольору.

— Я впевнена, що сьогодні нікого не запрошувала до себе в гості, — проказала вона високим голосом, але очей не розплющила.

Ельфійка не здавалася розгніваною, що додало мені сміливості.

— Пробачте, пані Дано, що прийшла без запрошення, але Ви єдина, хто здатна допомогти мені.

— Допомогти? — перепитала жінка з посмішкою. — І що ж саме тобі потрібно? Причарувати якогось красеня? Отримати величезне багатство?

Я похитала головою.

— Ні, я просто хочу позбутися від ельфійське прокляття, що переслідує мій рід уже протягом багатьох десятиліть.

Дана нарешті розплющила очі та глянула на мене зацікавлено.

— Підійди-но до мене, дитя.

Я поспішила виконати те, про що мене просили. Ельфійка спритно зістрибнула з листа на підлогу та схопила мою руку, але вже через кілька секунд відпустила її та зробила кілька кроків назад.

— Ще ніколи я не бачила, щоб якийсь ельф мав настільки сильну магію… — вражено пробурмотіла Дана, а тоді звернулась до мене: — Боюсь, мені забракне сил, щоб зруйнувати таке потужне прокляття.

— Тож надії немає? — запитала я, не в змозі приховати свій відчай.

Жінка завагалася, але врешті-решт сказала:

— Насправді, у мене є одна ідея, але я не впевнена, що це спрацює.

— Я готова на будь-що, аби позбутись цього прокляття, — поспішила запевнити її я.

Дана зітхнула.

— Що ж, чи ти чула колись про незвідані землі?

— Вони знаходяться за гірським хребтом, що проходить вздовж імперії Мізу та королівства Бергенленд, але туди можна потрапити лише з боку моря. Багато хто відправлявся туди, але ще ніхто з них не повертався додому.

— Одна ельфійка все-таки повернулася. Після свого повернення вона не промовила жодного слова та перестала впізнавати свою сім’ю, а невдовзі зістрибнула з високої скелі, покінчивши з життям, але перед цим написала, що в незвіданих землях існує чарівне джерело, вода з якого здатна змити будь-яку магію, але ціна за це надто велика.

Ці слова добряче налякали мене, але заради того, щоб зруйнувати прокляття, я готова була на все. Якщо потрібно залишити рідну домівку та брата на деякий час, щоб поплисти до незвіданих земель, я зроблю це. Аби лиш у мене усе вдалося…