Прокляття

Вмираючи, баба Мотря, яка до цього перенесла складний інсульт і майже не говорила, чітко вимовила, так, щоб її почули:

- А ту зміюку, що відібрала в нашої родини добро, проклинаю!

Сказала – і відійшла у інший світ. Її онука Оксана перехрестилася і, закриваючи очі бабці, попросила Матір Божу простити небіжчиці гріхи, але слова старої, сказані на останок, тривожили серце дівчини й не давали спокою…

Оксані ледве виповнилося п'ятнадцять, як вона втратила батька, а родина годувальника. Її матір Раїса, щоб якось звести кінці з кінцями працювала на двох роботах бухгалтером, а третю брала на дім й сиділа над нею до другої години ночі.

Оксанка з бабою Мотрею, щоб зробити і собі якийсь внесок у спільний статок, їхали на дачу, порались на грядках полуниці, продавали смачну ягоду й вирощену під пекучим південним сонцем городину.

А потім настала у їх скрутному житті біла полоса. Раїса отримала підвищення по посаді, високу зарплату. Проте ще довго рахувала кожну копійчину, звикшись на всьому економити.

Оксанка після школи вступила до торгівельного ліцею в сусідньому місті і жила на стипендію. З дому гроші не присилали, однак провізію передавали регулярно. Коли приїжджала студентка додому, бачила нові ковдри на стелях, вази китайські, розписані чудернацькими птахами і візерунками і маму у заношеному халаті і старих капцях. Нові речі вона ні собі, ні бабусі, ні Оксанці не купувала.

- Це все марнотратство, - казала. Ось кухонний комбайн чи ваза – це надовго!

Баба Мотря часто сварила її, дорікаючи, що Раїса себе поховала й доньку в шорах тримає. На що та відповідала, що збирає Оксані на автомобіль.

- А на що він тобі, люба, - тицькаючи 10 гривень з пенсії онучці в кишеню, зітхала бабця і цілувала її в лоб, випроваджуючи на навчання. 

Так минуло років зо п’ять. Оксанка за цей час закінчила ліцей, повернулась додому, працевлаштувалась. З першої зарплати купила торт, шампанське, сирка й ковбаски – потрібно ж відсвяткувати початок самостійного життя!

- Доню, - по-діловому розпочала мама тост, - ти тепер доросла, заробляєш, час і тобі відкладати гроші на щось принагідне. Ось, дачу потрібно до ладу привести, а не тринькати їх на пустощі…

- Хай би згоріла та дача, Оксанко, - перебила Раїсу свекруха. – Живи, онучка, дихай на повні груди. І кофтинка нова тобі до лиця, - посміхнулась Мотря і пригубила келих із золотавими бульбашками.

Тим вечором вперше розсварились вони між собою. Пішла баба Мотря з невістчиної у свою однокімнатну квартиру, й онуку кликала. Оксана ж залишилась із матір’ю, хоча у кожнім слові бабусі клекотіла правда.    

- Все твоє буде! - Гордо озираючи придбану ділянку землі поряд з їх дачею, казала Раїса дочці, і вони вдвох цілий день вирубували на ній бур’яни, розбивали сад, висаджували квіти.

А потім, потім в житті жінки випадково з’явився Микола. Хоча яка це випадковість, коли знала його ще змолоду та й працювали вони на одному заводі: вона – у бухгалтерії, він – на складі.

Микола нещодавно розлучився й важко це переживав. Його дружина, незважаючи на солідний сімейний стаж, й протести дорослої доньки Наталії, переїхала в інше місто з полюбовником. Микола залишився жити із Наталкою і зятем, відчував, що зайвий, і від цього почувався ще гірше.

- Мама закохалась, - принесла бабі Мотрі Оксана новину. Почувши це, стара гірко зітхнула:    

- Не кохання це, самотність. Однак не заперечувала, щоб вони жили разом у квартирі, яка колись належала її сину.

Раїса перемінилася на краще, почала слідкувати за собою, оновила плаття, ніби дослухалась до слів свекрухи, проте провину свою перед нею не визнавала та пробачення не простила.

На імпровізоване весілля до молодят завітали Миколині діти. Наталя хазяйновито оглядала кімнати, давала Раїсі корисні поради з оздоблення  приміщень, напросилася на дачу. Жінка раділа такий приязні і увазі і ставилась до дівчини як до подруги.

Придбання автомобілю стало ще одним приводом зібратись новим родичам.

- Машина, доню, твоя, - звертаючись до Оксанки й демонструючи техпаспорт, казала за святковою вечерею Раїса. – Вчися нею керувати, будеш баринею на роботу їздити!

- Гарна ідея, - схвально озвалась Наталка, - а поки Ксюха буде вчитись на курсах, дозвольте, мамо Раю, таткові за водія бути чи он, Юркові, за кермом удосконалити навички керування авто.   

Пройшло кілька місяців після успішного складання Оксаною екзаменів на водіння, але сісти за кермо їй так і не поталанило: то дядько Миколо на дачу поїхав, то Юрій до лікарні або у справах Наталю повіз. 

Однак, дівчина не дуже переймалась з цього приводу: жила, як і раніше, їздила на роботу, як всі, в громадському транспорті, а на вихідні й свята  - на дачу. Мотря кожного разу уточнювала:

- Хто на природу, а ти на панщину. – І додавала:                  

- У казці була бабина донька і дідова падчерка, а в нас навпаки!

В цьому сумному гуморі, об’єктивно кажучи, була правда. Наталя з Юрієм гостювали на Раїсиній дачі чи не кожного тижня: шашлик, рибалка, прогулянки на лісові озера… Оксана ж з ранку на городі, а ввечері на кухні з посудом. Раїса і Миколо так само були взірцем працьовитості. Чоловік звільнився і весь час жив на дачі. Викопав штучний ставок на ділянці, розвів у водоймі коропів, відремонтував паркан, перекрив дах на будинку й розпочав добудовувати веранду. Жінка не могла не радіти: в її житі знову з’явилась опора, однодумець, співрозмовник. Микола також виглядав щасливішим. Тому нікого не здивувало, що пара невдовзі оформила свої відносини офіційно.