Розділ 2. Лета

Я швидко крокувала додому з аптеки, нарікаючи просто на все своє прокляте життя!
Моїй мамі знову стало погано. У неї були проблеми з серцем вже декілька років, а сьогодні, як на зло, закінчилися її ліки. Вони зазвичай допомагали, а ще вона була жахливо вперта і відмовлялася від того, щоб викликати швидку допомогу.
Я вже навіть думала звернутися до відьом, щоб допомогли їй, але мама була занадто категоричною до всіх неземних істот, хоча їх зараз і було багато.
Вона завжди казала, що ненавидить їх, попри укладений мир. Казала, що диких тварин нічого не змінить. «Ти не приручиш вовка, бо він має щось від собаки. Він злий і набагато дикіший. Так само як ти не приручиш Лева, бо він має щось спільне з кішкою. Так само і ці істоти… Вони наче люди, але мають в собі щось темне».

Я ж не завжди поділяла думку мами. Я не розуміла, що такого поганого у відьмах чи перевертнях. У школі у мене в класі навіть було декілька таких. І вони здавалися доволі безпечними. Ми вивчали їхню історію, і мені моментами ставало їх шкода. Попри мирну угоду, укладену безліч років назад їхніми предками, їх все одно зараз не визнавали…

Я швидко перейшла дорогу біля будинку, ледь не потрапивши під автівку. Водій розлючено засигналив, але я навіть не кинула на нього погляд.
Я забігла в під’їзд, а тоді до квартири. Відкрила упаковку таблеток і, діставши одну, миттю дала мамі. Вона випила її і важко видихнула, опустившись на подушку.
— Тобі краще? — прошепотіла я.
Вона кивнула головою.
— Так. Ти ж знаєш, що вони мені допомагають.

Я видихнула, сівши на край її ліжка і закривши обличчя руками. Здається, таким інтенсивним спортом я займалася тільки в школі.
— Чому ти мені не сказала, що ліки закінчилися вчора? Я могла б їх купити раніше, і не довелося б зараз чекати.

Я глянула на маму, котра заплющила очі, але… вона не відповіла.
— Мам? — покликала я.

У відповідь — тиша.
Я кинулася до неї, перевіряючи пульс на шиї. Він був, але ледь-ледь.
— Прокляття! — вигукнула я, і на очі набігли сльози. Я вийняла телефон і почала телефонувати в лікарню…

Швидка приїхала достатньо швидко, забираючи маму до лікарні. Я нервово ходила під оглядовою. Мені було всього 20, я навчалася на другому курсі коледжу. Післязавтра я повинна отримати стипендію і летіти до Віренни як студентка по обміну. Мама хвилювалася щодо цього, адже за чисельністю населення там було набагато більше інших істот. Віренна — це і було їхнє місто… Є легенда, що саме звідти і почався світ. Саме у Віренні народився перший перевертень. Це була суцільно незнайома для мене країна, але я прагнула туди потрапити. Але… зараз я набагато сильніше хвилювалася за свою матір.

Нарешті з дверей вийшов лікар, і я кинулася до нього.
— Що з нею?
— А ви як думаєте? Я вчора їй казав. Аналізи в поганому стані. Їй потрібна пересадка серця. І це потрібно зробити найближчим часом.

Я нахмурила брови.
— Пересадка? — перепитала я.
Лікар кивнув.
— Вам не казали?

Я заперечливо похитала головою.
— Їй можуть провести операцію. У Астріалі це можливо зробити і просто зараз. Там достатньо вампірів, і скоро повинна бути церемонія. Для вашої матері точно знайдеться серце.

Я зажмурила очі. Тепер, здається, розуміла, чому мама не розповідала про це…
— Це ж не безкоштовно, так? — спитала я.
Лікар кивнув.
— Ціна операції разом із реабілітацією та препаратами — приблизно 1 млн ауренів.

Я затримала подих. Скільки? Я ошелешено глянула на лікаря.
— У нас… у нас немає таких коштів.

Чоловік знизив плечима.
— У вашої матері хворе серце. Єдиний шанс для неї прожити ще хоча б декілька років — це нове серце. За його відсутності вона… може померти в будь-яку мить. Мені жаль.

Я хитнула головою.
— Коли… відбувається та церемонія?
— Через тиждень, — відповів лікар.

Я глибоко вдихнула.
— Я знайду гроші…

Лікар кивнув головою.
— Я надам інформацію про вашу маму до клініки в Астріалі. Їй підберуть донора.
Я кивнула головою.
— Я можу зараз побачити її?
— Вона прийде до тями приблизно за годину. Я повідомлю вас, коли ви зможете її навідати.

Я глибоко вдихнула і кивнула головою…
Де мені знайти кошти? Мені як студентці навряд чи дадуть гроші в банку… але спробувати варто. Я готова була на все, щоб врятувати маму…