Розділ 11. Полювання на мазунок ректора

На місці, де знайшли труп Ради, весь день копошилися слідчі від міністерства, що прибули до академії. А разом із ними — викладачі та студенти випускних курсів з кафедри криміналістики. Ось тільки дізнатися, хто вбив дівчину і що за обряд при цьому проводив, їм відразу не вдалося. Тому забравши тіло, зібравши всі докази та обстеживши коридори в марних спробах знайти там сліди, столичні покинули замок і повернулися до Києва, сушити голову над експертизами, ритися у старовинних книгах про давні ритуали та будувати теорії.

Відповідно до того, що вдалося з'ясувати, вбили Раду близько опівночі. Можливо трохи раніше. Але той ритуал, який, імовірно, і організували, приносячи її в жертву, проводився саме опівночі Нового року. І зараз одним із питань, які ймовірно цікавили кожного студента в цій академії, було: «Чи не обрали Раду жертвою саме тому, що вона була мазункою ректора?». Особливо цей пункт, судячи з усього, хвилював мазунок, що залишилися.

Мене, до того ж, хвилював загадковий перстень, випадково знайдений в схованці. Як з'ясувалося, я не помилилася у своєму першому припущенні: його справді ніхто не бачив. Здоровий глузд вимагав якнайшвидше звернутися за допомогою до викладачів-артефакторів, і я навіть не мала нічого проти того, щоб до здорового глузду прислухатися! Ось тільки біда, канікули перед початком другого семестру триватимуть ще два тижні. І лише тоді я зможу, прийшовши на кафедру, застати там викладачів. Знай я когось із них особисто і проблем не було б, просто спробувала б вийти з ними на зв'язок і попросити про невелику зустріч. Але на жаль! А влаштовувати підозрілі розпитування студентів здавалося не дуже гарною ідеєю.

Можливо мені з цією справою могла б допомогти Ніна, ось тільки її я ніде не бачила, і на повідомлення в месенджері вона не відповідала. З її подружками-підлабузницями зв'язатися також не вдавалося. Якби наша дружба була щирою, я вже почала б серйозно переживати… ось тільки не мала зайвих ілюзій щодо мотивів, з якими вона «дружила» зі мною. Тож і сама вчинила розумно, не прив'язуючись до неї по-справжньому.

З усім цим потрібно було щось робити, але, на жаль, я поняття не мала, як бути, щоб не погіршити ситуацію.

 Зрештою, я вирішила трохи розвантажити голову і відпочити на одному зі своїх улюблених місць у замку, на верхніх поверхах. Але навіть тут думки роїлися в голові, зводячи мене з розуму! Дивлячись на сніг, що грає міріадами фарб у променях заходу сонця, я не могла позбутися думки, що тут щось не так. Ось тільки ніяк не вдавалося зрозуміти, що саме...

— А ось і ти! — почула я знайомий голос і разом злякалася так, що мало не впала з підвіконня на підлогу!

Христина.

А разом із нею — ще троє дівчат.

Треба тікати. Ось тільки куди? Та й вони все одно миттєво мене перехоплять — атакують заклинаннями, наженуть! До того ж, від страху моє тіло заціпеніло і я могла лише тремтіти, дивлячись на дівчат, що наближалися. Все, на що мене вистачило, це злізти з підвіконня і, спираючись на стіну, стати на ноги, які підкошувало від слабкості.

— Нарешті вдалося перетнутися з тобою. А то тебе, таку важливу пташку, ну взагалі не спіймати, — самовпевнено реготнула Христина, підійшовши до мене майже впритул. — Ну що, ходімо поговоримо, га?

— Відчепіться від мене! — вигукнула я, втискаючись у стіну.

— Відчепитись? — підняла брову дівчина. — Відчепитись, кажеш? А якщо не відчепимося, га? Що ти зробиш? Вб'єш нас так само, як і Раду?

— Про що ви? — пискнула я, затремтівши з новою силою.

— Про те, що ми чудово знаємо: саме ти, і ніхто інший, перерізала їй горлянку. Від вуха до вуха, — простягла Христина, з шаленою усмішкою провівши вказівним пальцем власною шиєю, прикрашеною червоною стрічкою.

Вбила Раду? Що за нісенітниця? Звідки взагалі могли взятися подібні заяви?

— Чого так оченята витріщаєш? — з викликом хмикнула одна з підлабузниць, штовхнувши мене в плече.

— З чого ви взяли, що я до цього маю якесь відношення?! — злякано стиснувшись, зойкнула я.

— Марічко, ось не потрібно вдаваної скромності, — простягла Христина, нависаючи наді мною. — Адже всі ми пам'ятаємо, що у вас із Радою буквально ось із першого дня… трохи не склалося.

Ну так, звичайно, не склалося! Навіть після того, як втратила через мене одну золоту смужку на стрічці, Рада не залишила своїх спроб нагадувати мені. Дрібно, більш непомітно, і так, щоб про сам факт пакостей, що відбулися, ректор у принципі не дізнався, якби тільки я сама йому не донесла. Що, звісно, обернулося б проти мене, адже лорд Поплавленс терпіти не міг «дівчачих розбірок», особливо якщо ними намагалися навантажити його самого! Тож доводилося терпіти вибрики Ради, стиснувши зуби.

— Але це не означає, що я б вбила її! — Закричала я відчайдушно слабким голосом.

— А чому б і ні? — холодно знизала плечима Христина. — Звичайно, ти першокурсниця і таке для тебе технічно складно. Але в принципі немає нічого неможливого, я давно це усвідомила! Тому можеш не намагатися мене задурити. Я чудово знаю, хто прирізав Раду, обставивши все як якийсь загадковий, незрозумілий і нікому невідомий ритуал. Ні-ні, хитро, не сперечаюся! Але мене ось цим не обдуриш.

— Замовкни! Я не робила цього!

— Як доведеш? — холодно перебила дівчина, прибивши мене поглядом до стіни. — Ось чим доведеш, що її вбила не ти?