6

В кабінеті було тихо. Максима не було. Хтось ходив по коридору за дверима, крізь великі вікна можна було побачити, як проїжджають різні автомобілі по дорозі навпроти магазина автоаксесуарів. Але так тихо. Гудів комп’ютер Макса, на столі була кипа паперів. Тетяна почала міркувати чи треба їй допомогти Максу та трохи поробити помічницею маркетолога. На власну роботу її ще не скоро викличуть, знаючи таланти її ворога-секретарки.  Ось що робити вона не знала. Вона такого навигадувала слідчому, щоб не впасти в його очах. Але пройшов час, поруч нікого, а в голову почали закрадатися страхітливі думки. Якщо усе це не жарти та хтось з них справжній вбивця? Куди вона знову вплуталась? На дворі було пекло, в кімнаті було плюс тридцять, бо кондиціонер не працював. Їй раптом стало дуже холодно та якось недобре. Усвідомивши, що холод іде зсередини, - її просто трясе від страху, Тетяна, вирішила попити теплого чаю, але чайника взагалі в кабінеті не було. «Треба себе чимось зайняти. Чи почати власне розслідування та опитувати підозрюваних, чи трохи поробити помічницею маркетолога. Якщо я ще трохи посиджу одна в цій тише, то ще більше злякаюсь», - подумала Тетяна. Вона ще розмірковувала чи не поїхати їй до дому, та кинути усе це, а потім чомусь в неї виявився якийсь авантюрний дух. Вона давно не визнавалася собі, що її переслідує таємне бажання випробувати яку-небудь пригоду. Скільки вона прочитала детективів, особливо книг Агати Крісті. Читаючи детективні історії чи дивлячись серіал про Фрайні Фішер, Тетяна уявляла, що це вона розкриває злочини та легко уходить від погоні. Вона прийняла рішення, вийшла з кабінету, та пішла в магазин. З чогось треба було починати.

Тетяна зайшла до магазину, але й там було майже тихо. Дівчата кудись розбіглися, тільки Віталік щось завзято розповідав покупцеві щодо автоінструменту.  Дівчина позіхнула, він ще довго буде зайнятий, тому вирішила подивитись й собі щось для власного авто. Вона зайшла у відділ навпроти двері. Тут були гумові килимки, накидки для сидіння, але її погляд зачепився на незвичайних аксесуарах. Вона аж доторкнулась до м'якої пухнастої подушки для сну в автомобілі з симпатичною мордочкою такси.

- Чимось допомогти?

Почула Тетяна позаду себе. Вона обернулась та побачила дівчину в темній прямій спідниці до коліна та чорній сукні з темно-рожевими квітами зі сміливим розрізом, на руках були довгі нігті з геометричним манікюром. Це була Віка. «Цікаво, як вона набирає текст чи готує домашню їжу», - подумала Тетяна, а вголос вимовила:

- Ось вивчаю товари, які потрібно просувати. Потрібно ж долучатися до справи.

- Зрозуміло. Зараз така спека, прохолодну фанту бажаєш? – запитала Віка та достала з під стола велику пляшку з помаранчевим напоєм.

- Чому б ні? – відповіла дівчина, та спостерігала, як Віка наливає фанту в прозорі пластикові стаканчики, собі та Тані.

Тетяна відвела очі та зацікавлено роздивлялась через прозорі вхідні двері, як по трасі пролетів швидкісний новенький чорний броньований Mercedes-Benz G63 AMG, а потім спокійно проїхав маленький автомобіль Smart Roadster лише на двох осіб, який був світло зеленого кольору з чорними смугами та чорним дахом. Її погляд знову повернувся до Вікторії, а та вже простягала їй стаканчик з солодким прохолодним напоєм.

- Усе це дуже лячне, - в нікуди промовила Віка. – Якийсь сьогодні день невдалий.

Її  темні очі були якісь сумні .

- Співчуваю. Це ж ти знайшла тіло, - вимовила Тетяна.

Вона трохи помовчала, а потім запитала:

- А чому вона залишилась в суботу?

Віка здивовано подивилась та миттєво відповіла:

- Марія Петрівна ж бухгалтер.

- О. Головний бухгалтер помер. Це дуже неприємно. Шукати потрібно нового, - промовила Тетяна.

Їй дуже кортіло розговорити секретарку та хоч щось дізнатися стосовно цього загадкової справи про раптові смерті.

- Вона не головний бухгалтер. Марія Петрівна допомагала головному бухгалтеру.

- А що ти про неї можеш сказати? – ввічливо запитала Таня.

- Про мертвих нічого поганого не можна говорити. Вона була звичайною, тільки іноді говорила, що не хоче бути бухгалтером, що це не для неї, а хоче знайти щось інше, навіть танцювати, як балерина на сцені. А чому ти цікавишся? Ти працюєш слідчим чи опером? – запитала Віка.

- Просто цікавлюсь. Мені ж тут працювати. Хоч не довго, але треба ж уявляти собі загальну картину.

Секретарка чомусь закашлялась, трохи зніяковіла. Таня помітила, що та вже випила фанту, вона подивилась на свій стаканчик. «Так спекотно, такий гарний холодний напій. А я вже з’їла в кафе жирне, а після нього якось не гарне пити холодне та й ще газоване. Вип’ю я фанту потім», - так розмірковувала Тетяна. Тут до них підійшла адміністраторка Валя та запитала:

- А ти що до нас не назавжди? Ти вагітна? Мені тебе потрібно оформлювати, бо я ще працюю в відділі кадрів.

Віка швидко промовила, що в неї багато роботи та пішла з магазину до свого офісу. Тетяна весело розсміялась, їй стало смішно від думки, що хтось подумав, що в неї скоро буде дитина. Вона подивилась на себе з обох боків, начебто не схожа та животика немає.

- Ні, я не вагітна. Та я розумію, що мене прийняли на тимчасову роботу. Куди зникла помічниця маркетолога? Злякалась та сидить вдома після цих жахливих смертей? Я сподіваюсь, що я тут не надовго, - промовила Таня.

- Так, - оторопіло відповіла Валя. – А хто тобі розповів про смерті?

- Віка. А в вас так усіх зустрічають чи мені так  пощастило?

- Ні, в нас такі усі, - відповіла Валя та налила собі прохолодну фанту.

- Не може цього бути, а такі гарні усі на перший погляд, - промовила Тетяна.