3

- Інки проводили свій священний обряд біля озера. Спочатку вони розтирали золото, яке ставало немов пудра. Чоловіка мастили оліями, а потім натирали золотою пудрою. Він виглядав, немов золота істота. А потім під бій барабанів золотий чоловік кидав золото з плота в озеро для духів богів. Конкістадори побачили це. Самі інки не торкались більше того золота з озера. Воно їм було не потрібно. А потім конкістадори витягли з цього озера більше тони справжнього золота. Вони знаходили золото в інших містах, але щастя їм це не принесло.

Є разюча подібність цивілізацій інків  з цивілізацією Давнього Єгипту. Єгипетські фараони мали в себе величезну кількість золота. В країні було багато копалень. На гробницях фараонів були написані прокляття з попередженням не заходити. Наповнена до країв неймовірними скарбами золота і дорогоцінними каменями, гробниця Тутанхамона володіла небезпечним секретом. Дивні та жахливі події почали вражати тих, хто брав участь в розкопках, тоді й почалася легенда про прокляття цього фараона. Згідно з існуючим повір'ям, прокляття гробниці фараона впадуть на будь-якого, хто потурбує мумію королів Стародавнього Єгипту. Той, хто увійде до гробниці помре - така воля і помста фараона. Картер та його команда увійшли до гробниці Тутанхамона в 1923 році, приблизно через місяць він помер від зараження крові. Потім люди помітили, що на його щоці з'явився той самий шрам, як і в померлого Тутанхамона. Через добу помер ще один археолог Артур Мейс. Потім були ще сім загадкових смертей людей, які були пов’язані з відкриттям поховання фараона.

 - На Україні було схоже плем’я, яке так саме полюбляло золото, та можна сказати, що їло із золотої посуди, - промовила Тетяна, вирішив, що треба приєднатися до розмови.

- Ти полюбляєш прибріхувати? - скептично запитала Віка, молода дівчина з чорним волоссям, та такими ж очима.

- Це були скіфи і це було дуже давно. Про них писав Геродот, що вони майже усе робили з золота, а тільки десять процентів було в них зі срібла та бронзи. В Україні жили царські скіфи, воїни на конях, кочівники і землероби. Вони займали велику територію від Криму до Києва, від Дона до Дунаю та забирали данину з багатьох країн від сучасної Варни, Болгарія до сучасної Осетії та Уралу, Сибір. Це був народ в роботі - невтомний, у війнах - неприборканий, а міцність тіла його була незвичайною. Золото було в них, як культ чи символ влади. Стародавні майстри розгортали золото так, що виходила золота фольга. Їх одяг розшивався безліччю вишуканих золотих прикрас. Чоловіки носили золоті піхви, на яких були зображені історії з охоти та золоту бляху-накладку на щит у вигляді золотого оленя. Із задоволенням скіф'янки носили такі прикраси, як золоті намиста, гривні з фігурами хижаків, сережки, персні, намиста з бірюзою. Вони зникли кудись раптово, так як і з’явились на Україні. А після себе залишили кургани, де ховали своїх померлих та багато золота. Ще вони залишили безліч кам'яних статуй, які іноді стояли на кургані. Ці статуї мали вуси та сережку. Можливо, це була ознака військової приналежності. Талію статуї з каменя обіймав бойовий пояс, до якого підвісили акінак, горит для стріл, сокиру та меч. На шиї воїна – масивна гривня. Мабуть, в реальному житті в ті часи чоловіки також носили золоту гривню. Кургани в Україні в більшості зроблені із землі, так що з першого погляду важко сказати, чи то пагорб чи там лежить похований скіфський воїн. В Керчі знайшли царський курган, який всередині зроблений з кладки великих каменів та схожий на єгипетську піраміду. Ці хованки були дуже секретними, таємничий лаз до поховання був скритий від очей, та розкрадачі могли хоч зрити увесь курган та нічого не знайти.

- А до чого тут прокляте золото? – хитро запитала Віка.

Тетяна окинула оком усіх присутніх та тихим голосом почала розповідати:

- Свої поховання не тільки фараони прокльонами захищали, а скіфи також це вміли. В цих курганах наші археологи знаходили золото небувалої вартості та краси. Кожний курган мав власну ауру, він дійсно зберігав біополе схоронених людей. Одного разу археологи знайшли велике поховання, але там вони не побачили золотих прикрас. Один з них догадався де шукати, та знайшов таємну хованку з великим скарбом, десь приблизно 4000 золотих прикрас: налобний вінок, підвіски, сережки, каблучки, намистинки, ґудзики. Одяг, головний убір, похоронне покривало були обшиті золотими бляшками з різними зображеннями. Там ще був злодійський лаз, там вони знайшли мертвого шукача золота скіфів, розчавленого плитою на купі золотих виробів. Ось недавно археологи знайшли ще одне поховання в скіфському кургані, почали розкопувати, а там знайшли дивні речі. Вони достали також одну вельми цікаву та незвичайну річ, яку хотіли дослідити. Найстарший зрозумів, що це поховання відьми, та сказав своїм товаришам, що йому не багато залишилось жити. Вони йому не повірили та намагались підтримати, що усе це маячня. Він раптово помер через декілька днів, лікарі нічого не знайшли, що його вбило, казали, що можливо серце. Але серце в нього було здорове. А ще через декілька днів до них прийшов робочий, що разом з ними відкрив цю прокляту могилу та розповів моторошну історію. Близько опівночі наснилася йому жінка «не від світу цього» - в білому, на зразок покривала, одязі. Вона йому наснилась, він прокинувся, а від вікна жіночий голос кличе: «Стас! ... Стас! ...Стас! ... » Та три рази в вікно постукала. Йому дуже лячно стало, він до вікна підскочив; нікого ... А через день його знайшли мертвим, у власній квартирі. Потім ще двоє археологів вмерло, прийшли додому заснули та не прокинулись. 

Усі присутні замовкли та з острахом дивились на неї. Історія Тетяни їх вкрай налякала.

Валя на неї дивилась, а потім запитала: