До зустрічі, Безсмертний

Макс глянув на годинник – майже сьома ранку. За вікном ще не день, але й не ніч. Мрячить по-осінньому печальний дощ.  

– Де ти живеш? Може тебе підвести кудись, чи грошей треба? Якась допомога?

– Не треба нічого, – відмахнувся Безсмертний. Та раптом, ніби щось згадавши, все ж запитав:

– Хіба в щось перевдягнутись? А то, бач,…– кивнув на свій одяг, – трішки забруднився. Люди можуть не зрозуміти.

Макс без зайвих слів пішов шукати щось за розміром. Тільки крикнув через плече:

– Завари ще кави. Гарно в тебе виходить.

– Ага. Це я в одного турка навчився.

          Вийшли крізь ковані ворота. Пильний охоронець здивувався: «Гості були?!» – і хотів запитати про відвідувача, та Максим Ігорович тільки відмахнувся.

        Оскільки за надмірну цікавість не доплачували, а незнайомець був з хазяйським сином на ти – подальші  розпитування не принесли б нічого доброго. Широкого позіхнувши,  Лівша В. В., поціновувач сканвордів і трилерів, а за сумісництвом – охоронець, пішов у свою сторожку з непохитним наміром подрімати.

А Максим Ігорович з Безсмертним продовжували свою бесіду:

 – Що робитимеш?

– Житиму. Подорожуватиму, – знизав плечима Безсмертний. Мовляв, робитиме те, що й завжди.

– А подорожі тобі по кишені?

 Максові все не давав спокою факт наїзду на пішохода і він, на свій манер, намагався чимось допомогти… Вже кілька разів пропонував Безсмертному гроші, але той ввічливо відмовлявся.

– Та є у мене деякі накопичення на кількох рахунках. У швейцарському банку десь десять мільйонів в долЯрах, та ще потрошку в інших банках. Не бідуватиму.

Максові не вірилось в ймовірність того, що мільйонери можуть просто так швендяти ночами в старому одязі й потрапляти під колеса авто:

– Жарти жартами, а я ж можу допомогти.

– Годі про гроші, Максе. З фінансами все ok.

– А я було думав, що ти бомж який. Ходиш поночі, як безпритульний, та й одяг…

– А що, завжди рядитись? – усміхнувся двічі вбитий цієї ночі чоловік. – Особливо не переймаюсь своїм виглядом. Так менше уваги. А менше уваги – більше свободи. Ну, горе-гонщик, давай прощатися.

Безсмертний простяг Максові руку, яку той одразу потис.

– До зустрічі, Безсмертний.

– Добре, хоч не кощій. Не люблю на капоті кататися, то ж наступного разу давай без наїздів, гаразд?

– Гаразд.

Тільки но Максимів знайомий незнайомець зібрався йти, як щось пригадав і крикнув:

– Ти там давай з наркотою зав’язуй і одружуйся швидше. Бувай здоровий! – й пішов дорогою в ранковий туман. Картинка вийшла огого – Голівуд плаче.

       Макс так і не довідався ім’я того, хто потрапив під колеса, перевернувши світ звичайного «мажорчика». Він би дуже здивувався, якби їхні шляхи хоч колись знову перетнулись.  Тим більшим було б його здивування, як би дізнався, що в недалекому майбутньому й справді одружиться, і що в нього народиться донька, яка колись поїде на навчальну практику до Польщі, стане дружиною заможного поляка й оселиться з ним у Варшаві.