Розіграш?

Макс гнав своє новеньке чорне спортивне авто по нічних вулицях Теремків. Кілька вдихів кокаїну зробили з нього крилате божество, якому до смерті не хотілося повертатися в нудне котеджне містечко, що давно було у «відключці». Хоча «предки» зараз десь у Греції, влаштовувати гулянки вдома не хотілося. Там усюди колекційний батьків антикваріат. Втрата або пошкодження навіть манюсінької дрібнички могла обійтися Максу дуже великими неприємностями. Хлопець ніяк не міг обрати: їхати на якусь чергову night party чи переночувати у завжди гостинної Вікусі. Її невеличка трикімнатна квартира ("папа" подарував на вісімнадцятиріччя) вікнами виходила на Печерський ботанічний сад.

          Можливо Макс так і не знайшов би відповіді, та втрутилася доля: відволікшись на пошук запальнички, він відчув, як його авто у щось вдарилося.  Це досадне ЩОСЬ умудрилось гепнути об  капот і перелетіти через лобове скло. «Оу, що за фігня!?»  – Максові розумні ноги вже добряче втисли гальма, хоча задурена голова такої команди не давала. Вийшовши під звичні для всіх смертних нічні небеса, він таки підпалив цигарку, і лише тоді, смачно затягнувшись димом, оглянув капот. Після цього всі озвучені  ним думки злилися в один дуже закручений матюк. Сердито плюнувши  на асфальт, господар пошкодженого авто пошукав поглядом оте «щось» і наткнувся на людське тіло. Весь наркотичний хміль наче розвіявся в одну мить. Виходило так, що Макс збив людину. Підійшовши ближче,  хлопець побачив, що нерухоме тіло належало чоловікові. Залите кров’ю обличчя роздивитись було неможливо. Одна нога лежала під дуже неправильним кутом.  І хоч Макс не був медиком, все ж зрозумів, що справи кепські. Автогонщик спробував намацати пульс – пульсу не було. Нічна пригода виявилася настільки жахливою і неправильною, настільки просяклою запахом крові, що приправлені наркотиком нерви Макса не витримали і його знудило.

         Коли трохи попустило, в Максовій голові склалася картинка дій, яка була схожа на уривок голлівудського криміналістичного фільму. Він підігнав авто ближче до збитого чоловіка, відкрив багажник і неслухняними руками, що дрижали, як від ломки, ледь осилив підняти й упхнути туди тіло.

        Скинувши закривавлений светр, хлопець заскочив в авто й помчав до дому. Там, за високою огорожею власної території, думатиметься краще.

        Котеджне містечко давно спало: тільки на вулицях та на території деяких маєтків горіли ліхтарі. Макс зменшив швидкість до нормальної – адже всюди камери, а сусідська цікавість йому нідочого.  

       Чорне авто зупинилося біля широких металевих, прикрашених ковкою воріт. Охоронець одразу ж відчинив браму, пропускаючи знаного нічного гультіпаку – Максима Ігоровича. Хоч він і помітив «травми» новенького хазяйського авто… та йому не доплачували за цікавість. Ба більше, за неї могли ще й звільнити. Пропустивши господаря, охоронець зачинив ворота і пішов додивлятись свіжовипущений Голівудом трилер. 

       Загнавши авто в гараж, Макс кинувся шукати целофан чи брезент, що-небудь… у що можна загорнути тіло. Позаглядавши у шафах – дістав рулон напівпрозорої жовтої плівки, ширина якої сягала більше метра і саме цим ідеально підходила. Макс майже розстелив плівку, коли раптом почув шум в багажнику свого авто.

«Він ще живий!?» – подумав хлопець, і вже хотів було відчиняти багажник, та тут його накрила нова хвиля страху. Якщо чоловік виживе – будуть проблеми з батьком, якому доведеться відмазувати синочка від поліції, а якщо помре – достатньо замести сліди. Максим Ігорович Веклич, студент юридичного факультету Інституту Міжнародних відносин, схильності до вбивств не мав: одне діло по дурі збити пішохода, зовсім інше – холоднокровно вбити. Каша в його голові так кипіла, що з-під кришки казанка помітно витікала вода і стікала чолом, заливаючи хлопцеві очі. Майбутній юрист махнув на всі наслідки рукою, відкрив багажник й закляк, роззявивши рота. З багажника машини на нього витріщились блискучі, чи то від гніву, чи від страху, очі. «Цей погляд, – подумав Макс, аж ніяк не може належати людині, яка лежала на асфальті без пульсу й ознак дихання. Це що, хеловінський розіграш?»