Бонус Кера з Ельзою

Кер прокинувся з першими променями сонця, що пробивалися крізь густе листя дерев. Він лежав на м'якій траві, вкритий шкурою вовка, поруч дзюрчав струмок, наче наспівуючи тиху мелодію. Але не спів птахів та шум води розбудили його. Це був ніжний дотик, пестощі холодної руки, що гладила його волосся. Він розплющив очі та побачив її. Ельза. Її бліде обличчя, немов висічене з мармуру, було прекрасним у ранковому світлі. Її темні очі, що зазвичай горіли червоним вогнем, зараз були м'якими та ніжними. Вона дивилася на нього з любов'ю, і Кер відчув, як його серце завмирає від щастя.

Він сів, обійняв її, притискаючи до себе, вдихаючи аромат її волосся, що пахло лісовими травами та чимось невідомим, загадковим, як і вона сама. Її шкіра була прохолодною, але її дотик зігрівав його душу, наповнюючи її теплом та світлом. Вони сиділи мовчки, насолоджуючись моментом близькості, єднанням душ, що зливалися в одне ціле, немов дві краплі води, що з'єднуються, утворюючи одну велику краплю, що відбиває в собі все світло та красу світу.

Нарешті, Ельза підвелася, простягаючи йому руку, запрошуючи долучитися до прогулянки. Вони йшли лісом, ступаючи босими ногами по м'якій траві, що ще не встигла просохнути від роси, тримаючись за руки, немов боялися втратити одне одного, боялися розлучитися хоч на мить. Кер дивився на неї, милуючись її красою, її грацією, її ніжністю. Він бачив у ній не вампіра, а прекрасну жінку, що покохала його всім серцем, всією душею, всією своєю суттю.

Вони вийшли на галявину, залиту сонячним світлом, де розкинувся квітковий килим, немов природа сама створила його для них, для їхнього кохання. Ельза почала збирати квіти, її тонкі пальці перебирали ніжні пелюстки, сплітаючи їх у вінок, що мав прикрасити її темне волосся. Кер дивився на неї, і його серце переповнювалося любов'ю та щастям. Він бачив у ній свою долю, своє спасіння, своє світло в темряві.

Коли вінок був готовий, Ельза підійшла до нього і обережно одягнула його на його голову, її руки торкнулися його волосся, і він відчув, як по його тілу пробігають мурашки, немов від дотику чарівної істоти. Вона дивилася на нього з любов'ю, і її очі сяяли щастям, наче вона знайшла в ньому все, про що мріяла, все, що шукала в цьому світі.

Вони обійнялися, і їхні губи злилися в ніжному поцілунку, поцілунку, сповненому любові та пристрасті, поцілунку, що з'єднав їхні душі, їхні серця, їхні долі. Вони стояли так довго, забувши про все на світі, про прокляття, про смерть, про біль. Були лише вони, їхнє кохання, їхнє щастя, їхня мить вічності.

Але сонце вже піднімалося все вище, і його промені починали обпікати шкіру Ельзи. Вона відсторонилася від нього, її обличчя було сповнене суму та болю.

— Мені час йти, любий, - прошепотіла вона, і її голос був ледь чутний, наче шелест листя. - Але я повернуся завтра, - пообіцяла вона, і її очі засяяли надією.

Вона зникла в тіні дерев, залишивши після себе лише ледь вловимий аромат квітів та смуток в його серці. Кер дивився їй услід, і його душа була сповнена кохання та надії.